Ми впевнені, що серед наших читачів немає тих, хто вводить запит в пошуковику: «як правильно Моне чи Мане?». Адже ви знаєте, що це два різних художника.
Хоча не тільки схожість прізвищ об’єднує митців. По-перше, Клод Моне і Едуард Мане входять в коло імпресіоністів. По-друге, вони обидва французи. По-третє, вони не тільки жили й творили в один час, а ще й товаришували. Така подібність дійсно може заплутати. А от не допустити плутанини, як на виставці Паризького салону 1865 року (де близькість розташування картин двох художників та їх подібні імена призвели до непорозуміння) та навчитись розрізняти, де Моне, а де Мане, ми й спробуємо пояснити.
Перш за все, Клод Моне відомий своїми пейзажами – «Враження. Схід сонця» (власне, від цієї картини і пішла назва мистецького напряму – імпресіонізм), «Водяні лілії», «Поле маків у Аржантея», цикл картин «Стоги сіна».
«Враження. Схід сонця», 1872
Едуард Мане малював переважно портрети. Відомими роботами є «Бар у Фолі-Бержер», «Олімпія», «Залізниця».
«Залізниця», 1873
У цьому і полягає перша відмінність між художниками. Хоча опираючись лише на цей критерій, існує великий ризик визначити чиє саме полотно перед вами невірно.
Наступна розбіжність полягає у виборі місця. Імпресіонізм призвів до того, що багато художників виносили свої полотна за межі студії, щоб зафіксувати танцюристів, сцени кафе, сходи та заходи сонця «in situ». Незважаючи на те, що Мане добряче вплинув на формування напряму, технічно імпресіоністом він не був. Моне, поряд з Дегою, Ренуаром, Сезанном, навпаки, справжній імпресіоніст. Тому працював у студії і прискіпливо ставився до своїх дітищ, часто зішкрябуючи фарбу та переробляючи цілу картину, якщо він був нею не задоволений. А Моне, як і багато інших імпресіоністів, залишав чотири стіни студії і виносив своє полотно на вулицю просто неба.
Найбільш значима різниця – це стиль художників. Клод Моне зосереджений на тому, щоб передати мить, підкреслити рухливість світу та мінливість природи. Для цього він використовує нечіткі та широкі мазки. Едуард Мане схильний до реалізму, тому твори митця точніші, деталізованіші та об’ємніші. «Сніданок на траві» – прекрасна демонстрація відмінностей у манері написанні картин (бачите, Моне теж писав людей, як і Мане – природу).
К.Моне «Сніданок на траві», 1865
У Мане на картині головними виступають люди, намальовані з чітко окресленими лініями, у Моне ж – силуети відпочиваючих не такі чіткі і ніби вписані в пейзаж. Увагу слід звернути і на колористку картин, адже це наступний маркер. На відміну від глибокого темного фону Мане, Моне заливає свою картину світлом. Воно пробивається крізь листя, лягає на стовбури дерев та ховається у складочках суконь.
Також цю особливість можна прослідкувати, порівнюючи на картинах майстрів венеційський Гранд-канал. Малюючи «Гранд канал у Венеції» Мане використовує чорну фарбу, яка не притаманна творам імпресіоністів, центральне місце віддає гондольєру, а будиночки позаду чітко промальовує. Пейзаж Клода Моне – це показовий приклад імпресіонізму, тут акцент не на деталях, а на поєднанні та грі світла і кольору.
Отже, підіб’ємо підсумки. Жанрова особливість – портрет Мане проти пейзажу Моне. Місце – робота Мане в студії проти процесу на вулиці у Моне. Світло – різкі контрасти, палітра темних кольорів на картинах Мане проти штрихів одного кольору в різних відтінках у роботах Моне. Зображення – реалістичність образів, які належать руці Мане, проти відсутності виразних ліній у творах Моне.
Хоча наші підказки, сподіваємось, допомогли з’ясувати «хто є хто», все ж ніяка теорія не зрівняється з практикою. Тому найкращим варіантом залишається оцінити геніальність майстрів на власні очі та самостійно знайти розбіжності у їхній творчості. Це, наприклад, можна зробити під час прогулянки музеєм Орсе в Парижі, де зібрана найкраща і найповніша у світі колекція імпресіоністського живопису. Єдине – не забувайте про дистанціювання.
Підготувала Анна Швидь