Юрій Ліщук: «Поезія – це явище, яке постійно перебуває в процесі змін»

Поспілкувалися про поезію і її місце в нашому житті із Юрієм Ліщуком – поетом, перекладачем і фотографом «родом із Тернополя, а корінням із Львівщини». Поет є засновником літпроєкту «Галицький Трикутник». Брав участь у Форумі Видавців (2018, 2019) та Семінарі Творчої Молоді (2019, 2020). Вірші Юрія перекладено англійською та боснійською мовами.

Розкажи, будь ласка, про молоду тернопільську поезію. В чому її особливість? Кого нам читати і слухати?

Молода тернопільська поезія – то є саме по собі плаваюче поняття. Якщо говорити банально – то представники і послідовники літературних студій «87», «Сім Герц», а також люди, які, не будучи членами студій, завдяки своїй наполегливості та бажанню бути на слуху росли на сцені. Особливість можна описати одним словом – сум. Навколо нього й крутяться тернопільські рухи «озерні люди» і «тернопільська поезія мертва». І до цього списку відносяться такі люди, як Юрко Матевощук, Юрко Вітяк, Роман Воробйов, Михайло Пінчак, Іван Поливода, Світлана Крушельницька, теоретично можна вважати Юрка Завадського – він є вічно молодим.

Чи є в Тернополі спільноти, гуртки, літчитання, де молоді поети й поетеси можуть представити себе і свою поезію?

Єдина, на постійній основі, спільнота, яка ще якось дає можливість представити себе з віршами в Тернополі – то є «Кава без кофеїну». Хоча то більше не стільки поезія, скільки ще й музика – авторська і кавери. Рушіями даної спільноти є група студентів зі всього міста. На жаль, більше таких спільнот у нас немає.

З чого у тебе все розпочалося? Що стало відправною точкою до того, ким ти є і про що ти пишеш сьогодні?

Пишу вже років зо п’ять, хоча були й дитячі спроби – без них нікуди. Згодом почав знайомитись з місцевою літспільнотою. Але серйозним автором себе не вважав ніколи. За відправну точку навряд чи щось скажу, бо не згадаю. На мене багато чого повпливало, і те, що я пишу і про що я пишу – то нашарування багатьох смаків і стилів за останні пів декади.

Чим ти ще, окрім поезії, займаєшся?        

У вільний час фотографую і ходжу ганяти м’яча зі знайомими хлопцями з мікрорайону.

Чи пишеш прозові твори? Або драматичні?

Ні, не пишу.

Про що тобі подобається говорити із своїми читачами у своїй поезії?

Теми різні, і тому до кожного читача є відповідний окремий підхід. Колись тягнуло на потойбічні теми, згодом – на історичні та пов’язані з битвами, тепер – більш рефлексивне, більше на «потік свідомості» може скидатись.

(літо)

злизує з обличчя пломбірну шкіру

наче тільки й хотіло нею наїстись

протягом цілодобової подорожі

розморожує кригу в чийомусь тілі

наче тільки й хотіло охолодити потом

протягом цілодобової подорожі

шукає щасливі лиця посеред натовпу

та не годне знайти довкола натовп

протягом цілодобової подорожі

роздягає із шарів масок людину

огортаючи світ власною

цілодобовою подорожжю

 Як час, в якому тобі випало жити і писати, формує твоє бачення і твоє письмо?

Навряд чи час впливає на те, про що я пишу. Звісно, нинішня епоха відрізняється від тих, протягом яких писали твори такі люди, як Мирний, Франко, Тичина чи Вишня, але вірші, які пишу я, здебільшого не мають прив’язки до часу. Що поезії і повинно бути властиво.

Глибина твоїх віршів вражає! Та чи були такі ситуації, коли хтось, звикнувши до стандартних рим й мотивів, закидував, що не розуміє тебе?

Були й такі випадки – і немало. Іноді, на жаль, вірші, які пише автор, бувають зрозумілими тільки власне автору – їхній посил, гра слів і структура. Та іноді бувають і випадки, коли люди дивувались тому, що я пишу римоване, а не верлібри. Як казала одна моя знайома, зазвичай у віршах мене можна бачити понурим, суворим і, мабуть, трохи депресивним – все ж теми бували гострими і подекуди соціальними, але коли проскакувала лірика – розслаблююча, медитативна, то не вкладалось в голові, що можу писати й таке. І це нормально. Якщо автор має і теми, і поштовх до їхнього розкриття – йому вдасться написати хороший вірш.

Чи погоджуєшся ти з думкою, що про людину багато говорить не тільки те, як вона пише, а й те, як вона аналізує поезію інших?

По собі навряд чи скажу таке, але якщо поет – загалом підкований в матеріалі та нерідко слідкує за останніми новинами і трендами (якщо такі є), то дана думка має право на існування.

У тебе є багато віршів на історичну тематику. Розкажи, будь ласка, про них.

Про них багато розповідати нема потреби. Я з часів школи дуже любив історію і зараз розумію, наскільки вона є важливою для формування світогляду. І на історії як своєї, так і чужих країн варто вчитись, аби не тільки набувати корисного, а й не повторювати помилок в майбутньому. Звісно, вірші тут написані подекуди в трохи романтизованій формі, але тим вони й тягнуть більше до пізнання якогось факту чи події, про яку раніше не знав або мало був обізнаний.

(Welcome to Sarajevo)

На секунду лягли…

Почалось.

Ночі й дні, дні і ночі –

Все змішалось, піднялось

Й злетіло звичайним

Набоєм.

Стінам тяжко нести

Ношу жертв

Діб все довших і довших…

Лине постріл – металу

Комета зі згустками

Крові.

Кожен влучний

Цілунок

Ставав чимось вічно

Забутим –

Лиш якщо цей цілунок

Не був від

Малої дитини.

Пережите від Тито

Перчило депресію

Людям,

Адже їм дим закрив

Очі –

Зараз пошкоджені

Стіни.

Сльози, крик і удар

Замінили цитати

Героя,

Що прийшов і побачив,

Але не здобув

Перемоги.

Зі світанком, із заходом

Люди прощались,

А з болем –

Ніяк. І водив він

Бідак

У далеку дорогу.

Прибирання слідів –

Це синонім до

Плям на майбутнє,

Хоч таке не завжди

Правду мало,

Та й мати не буде.

Під наркотиком

Вмощені дикі й незвідані

Будні.

Ну то як, мій колего?

Підемо зі мною

В нікуди?

Які книжки мали і мають найбільший вплив на тебе?

В мене є парадокс: попри написання, на перший погляд, хороших віршів, я не дуже люблю читати і, відповідно, за останні роки неохоче перечитував книги (якщо не враховувати наукові). Але якщо говорити про конкретні книги, то виокремлюю дві: «1984» Оруелла і «Бойня номер п’ять» Воннегута.

Як соціальні мережі допомагають реалізуватися в літературному світі?

Головне – знайти свою аудиторію там і вміти просувати себе (звісно, якщо це необхідно тобі, в іншому випадку – пиши спокійно «в шухляду»).

Коли буде збірка?

Сумніваюсь, чи буду її видавати колись, враховуючи, що зараз можна себе просувати в соцмережах. Та й в мене нема великої аудиторії, тому в збірці не бачу сенсу.

Які вони – твої читачі?

Люди різних прошарків, об’єднані однією ідеєю – просування поезії і формування доброго пласту як трендової української поезії, так і віршів underground.

Кого читати з української поезії?

Аби не називати банальних імен, назву спершу представників тернопільської поезії 00-х і 10-х, із молодої української поезії ще відзначу Ростика Кузика, Павла Щепана, Ско Рика, Дарія Лажневського і Софію Ленартович (Львів), Іванку Світляр, Ану Море і Яніну Дияк (Київ), Богдана Кирсту і Алю Гулієву (Івано-Франківськ). Перераховувати ще можна багато, але відзначу тих, кого я особисто читаю і з ким знайомий особисто. А загалом – читайте якісне і те, що є близьким до вас.

І останнє: про що ми говоримо, коли говоримо про поезію?

Про експерименти. Поезія – це явище, яке постійно перебуває в процесі змін і навряд чи можна сказати, що сьогодні поезія – це суто добрі рими і вито(н)чений ритм. Поезія – це перш за все спроба себе реалізувати, показати, чи варті твої вірші місця серед літспільноти, серед таких же однодумців, як і ти. І завдяки даним людям можна вдосконалювати свої навички у певних стилях і жанрах, ділитись власними відчуттями і розвитком, оцінювати у відповідь. Тому я би ще додатково сказав, що поезія – то також важливі знайомства, які можуть допомогти у майбутньому.

Підготувала Віра Карпінська