Музикант Лім Хуан Себастьян: “Для мене українська старовинна музика стала відкриттям”

Уже понад 25 років оркестр MUSICA FIORITA, на чолі з дириґенткою Даніелою Дольчі, досліджує та виконує пізньоренесансну та барокову музики. Використання оркестром корнета, барокової скрипки, флейти траверсо, лютні, теорби, арфи, клавесина та інших унікальних інструментів, а також інструментальна та вокальна віртуозність й імпровізація в рамках історично інформованої манери виконання налаштовує слухача на ідеальне звучання найвитонченішої музики XVII-XVIII століть. Забуті звуки знову оживають, коли вони вбудовані в давній і водночас у сучасний соціально-історичний контекст.

Головна мета оркестру MUSICA FIORITA – побудувати міст між ранньою, історичною музикою та її сучасним контекстом.

У Дзеркальній залі Львівського Національного театру опери та балету відбувся концерт оркестру Musica Fiorita. Студенти Культурології УКУ та Львівської музичної консерваторії поспілкувалися з одним із учасників оркестру – Лімом Хуаном Себастьяном, що презентував нам свій доволі незвичайний інструмент – теорбу.

Ви позиціонуєте себе як “світовий оркестр”, що є мозаїкою із людей зовсім різного національного походження, які об’єднуються мовою музики через навчання в SCHOLA CANTORUM BASILIENSIS – “Інституті музичних досліджень і студій ранньої музики” Базельського університету у Швейцарії. Там вони не тільки формували свої мистецькі компетенції, але й бажання досліджувати, виявляти та розширювати свої музичні “горизонти”. Звідки Ви самі і що привело Вас у оркестр?

Сам я з Аргентини, де закінчив консерваторію, а потім – студії класичної гітари. Мене завжди цікавила побудова репертуару. Але й на класичній гітарі я, насправді, грав завжди чи то барокову чи то ренесансну музику (сміється). А згодом так трапилося, що я зустрів одного з викладачів швейцарської Schola Cantorum і від нього почув, як ті самі мелодії можна зіграти на автентичному інструменті. Тоді я був, наче дитина: тицяючи пальцем, скрикнув: “Я теж так хочу!”. Тим не менш, це було одне з найбільш виважених життєвих рішень, направду.

Спочатку було складно. Змінюючи класичну гітари на теорбу (ред. – щипковий струнний інструмент, басовий різновид лютні), ти мусиш, щонайменше, зрізати нігті (посміхається), а до того ж навчити свої пальці більшої гнучкості та моторності. Після чотирнадцяти років вивчення класичної гітари я витратив цілий рік на те, аби лише звикнути до нового “формату” інструменту та його особливостей, грав простенькі мелодії, формував смак. Звісно, складно було змінити старі звички і віддатися грі на теорбі, проте я ніколи не пошкодую.

Оркестр MUSICA FIORITA, з його збалансованою сумішшю вокальної та інструментальної музики та контрастом між священною та світською музикою у своїх концертних програмах відображає розмаїття барв раннього та пізнього бароко. Чому історично інформоване виконавство (Historically Informed Performance) — це цікаво і модно? Чи всю музику можна виконувати «історично інформовано» чи «автентично»?

Тут питання смаку. Для мене це цікаво й модно, а хтось може вважати це моветоном. Сьогодні я притримуюся принципу, що ми не повинні адаптувати усю знану нам давню музику під сучасні реалії, бо ж ризикуємо спотворити її, чи ж узагалі перевернути з ніг на голову. Опери Генделя, до прикладу, не можу слухати у модерному виконанні. Скажу чесно, звучать вони досить дивно. Так само з історично інформованим виконавством: не можна братися за твір, про якого не відомо майже нічого, вигадувати спосіб його виконання і видавати це за автентику. Так воно не працює.

Як щодо української старовинної музики? Чи достатньо джерел, на яких ви базуєте своє “дослідження” для більш-менш правдивого виконання?

Для мене українська старовинна музика стала відкриттям. Ми заграли лише дві композиції – Березовського та Бортнянського, але можу сказати, що це музика неймовірного рівня та точності.

Що, на вашу думку, найважливіше у автентичному виконанні? Скільки часу Вам знадобилося, аби “розівчити” ці два твори для такого типу виконання?

Грати на автентичному давньому інструменті доволі складно. Потрібно довго звикати до його специфічного звучання, налаштовувати вухо на нову тональність. Але минає час, і інструмент стає тобі, наче рідним. Ти читаєш з манускрипту ноти і вже з легкістю можеш уявити, як можливо зіграти це. Щодо часу – це складне питання. Не знаю, чи можу дати хоча б приблизно точну відповідь. Музиканти не рахують годин, витрачених на музику.

Звідки беруться джерела, з яких ви черпаєте інформацію стосовно зовнішнього вигляду/звучання інструментів в барокову епоху?

Це, здебільшого, манускрипти. Є тисячі ресурсів, які дають загальне уявлення. Ти вичитуєш з них текст, який завжди є важливим, бо виступає своєрідною “стратегією” нашого майбутнього звучання й інтерпретації. Але потрібно самостійно розуміти й відчувати контекст, так званий “етикет” епохи. До прикладу, знати, як змінювалося уявлення про поліфонію у середовищі Болонської академії, і як це вплинуло на загальний контекст епохи, а також на трансформацію самих інструментів відповідно до нових “вимог”.

Концерти на пограниччі барокового і сучасного можна вважати високим мистецтвом, чи програма складається так щоб привабити якнайбільше публіки, щоб був яскравий концерт, хороші рецензії?

Європейська аудиторія загалом різниться. До нас ходять ті, хто цікавиться нашим “специфічним” репертуаром. Є й ті, хто слухає лише сучасні інтерпретації класики. Люди різні, усім догодити тяжко. Але, на щастя, у нас досі є стабільна публіка, під яку ми, звісно, не підлаштовуємося, але й не ігноруємо зовсім її запитів. Ми не можемо змінювати репертуар відповідно до чиїхось індивідуальних бажань, але ми можемо сісти й поговорити про те, чого ми самі очікуємо від нашого виконання, або й чого очікує публіка.

Виконання обраної камерної музики у Вашого оркестру відбувається наче один-єдиний раз, як окрема соціальна подія. Чи не заганяє вас у певні рамки стиль історично інформованого виконавства? Тут, мабуть, немає місця для креативного “відступу”?

Та ні, що ви. Рамок немає, завжди є різноманіття і можливість вибору всередині нашої маленької царини. Я би не сказав, що репертуар нашого оркестру є обмеженим. Починаючи від Середньовіччя і закінчуючи Романтизмом – чи уявляєте ви скільки музики було створено у цей чималий проміжок часу?

Стосовно креативу, він, звісно ж існує, ще й який. Чим більше часу практикуєш певний твір, тим вільнішим у ньому почуваєшся, тим більше простору маєш. Це як словник: спочатку ти вивчаєш дрібні слова, але чим більше часу ти виділяєш на їхнє вивчення, тим краще ти зможеш застосувати їх у мові, а також і з легкістю варіювати їх.

Що спонукало колектив приїхати до України за власний кошт?

Десять років тому в Києві було віднайдено колекцію манускриптів із втраченої збірки Співочої академії Берліна, що містила багато інформації, в тому числі й про українську музику. Ми хотіли нагадати людям, що це важливо, що це справді дата, яку варто відзначити, адже те, що було віднайдено, можна сміливо назвати скарбом. Сподіваємось, що люди пам’ятатимуть це не “ ще одним простим концертом”. З допомогою музики ми можемо сказати більше, ніж словами…