ARTarea – інтернет-журнал журналу «ARTarea»
«Оскар і Рожева Пані» – твір, що змушує змінити мислення. Ерік-Емманюель Шмітт – автор твору і досить складна й надзвичайно цікава постать, яка постійно дивує читачів актуальністю й філософським підґрунтям своїх творів.
Твір написаний у формі листів, які пише десятирічний хворий на рак хлопчик. Дитя відчуває, що його операція пройшла невдало і розуміє, що доля не приготувала для нього довгого життя.
Усі листи адресовані Богу, де Оскар розповідає про життя, якого в нього ніколи не буде. У своїх думках на папері дитина переживає повноцінних 110 років. Кожен лист містить історію, яку прожив хлопчик протягом дня – це і юність, і перше кохання, статеве дозрівання, подружнє життя, криза середнього віку, старість й роздуми на смертному одрі.
Загалом у творі налічується 14 листів, кожен з яких має свою передісторію,бо написаний під враженням головного героя – Оскара. Ідею написання «відгуків» про прожиту добу, дала Тітка Ружа, що була так званим духовним наставником дитини.
В одному з інтерв’ю автор твору наголошує на спогадах із дитинства і причині написання «Оскара і Рожевої Пані»:
«Був час, коли я сам був серйозно хворим і невідомо як все могло закінчитись. Бувало, що я супроводжував людей на шляху до смерті, я бачив як помирають люди. Звичайно, я міг взяти для книги дорослу людину, але взяв дитину. Яка різниця, в якому віці людина помирає. Вона все одно проживає ціле життя. Я вважаю, що є дар життя, але є і дар смерті, і обидва ці дари дані людині. І це невідворотно. Ще мене вразила фраза Достоєвського: «як можна вірити в Бога, дивлячись, як помирає дитина?». Ця п’єса ще і роздуми про це – відносини людини і бога. Оскар не списаний з конкретної дитини. Це списано з усіх дорослих, яких я проводжав в останній шлях. Головне — розуміти цей момент і розуміти, що він невідворотний. Я вклав слова про смерть у вуста дитини тому, що спостерігав у лікарні різницю між тим, як ставляться до смерті дорослі й діти. Діти не ховають від себе поняття хвороби та смерті, а дорослі бояться
зізнатися навіть собі».
Твір переповнений душевними переживаннями, емоціями. Фінал твору досить трагічний – Оскар назавжди покидає цей світ й вирушає у нову, невідану історію, яку буде вершити, на жаль, вже сам. Ніхто не знає, що очікує нас після смерті, а змиритися з цією думкою чи жити у постійному страху перед невідомим – особистий вибір кожного. Оскар сприймає хворобу, як частину себе. Тому й проживає свої останні дні повноцінно: з дружиною, двома дітьми, зустрівши старість.
Невелика розповідь про хвору дитину, що містить так багато філософських ідей буття, роздумів як з боку дитини, так і з боку його батьків, не лишає байдужим нікого. Кожен може знайти в цій книзі відповіді на власні питання.
Автор: Яна Русіна
Фото з Інтернету