Пронизливий, часом сумний погляд чорних очей – вона майже ніколи не посміхається, густі брови, які й дотепер залишаються однією з найвпізнаваніших її рис. Все, що зображене на картинках – сповідь, частина життя, відверті та пристрасні зізнання, історії, які вона розповідала за допомогою своїх картин.
В чому був її феномен? Чому ми так обожнюємо її?
Фріда щира,
Фріда емоційна,
Фріда справжня.
У 6 років вона пережила поліомієліт, який залишив дівчину кульгавою, а у 18 потрапила у жахливу аварію, наслідки якої переслідували її все подальше життя. Зіткнення трамваю з автобусом. Незлічена кількість переломів і жахливих травм – металевий поручень проткнув її живіт, тим самим назавжди позбавив Фріду Кало можливості стати матір’ю. Така омріяна майбутня кар’єра лікаря, безліч надій і сподівань. На всьому було поставлено хрест. Місяці тривалої і тяжкої реабілітації, ізольована, надовго прикута до ліжка невидимими кайданами болю. Живопис стає єдиною розрадою і втіхою, вона починає писати автопортрети.
«Я залишилася жива, і до того ж мені є заради чого жити. Заради живопису.»
Через деякий час Фріда Кало знову стає на ноги й починає захоплюватись комуністичною ідеологією.
На одній з вечірок вона зустрічає Дієго Ріверу, з яким бачилась вперше декілька років тому, коли він, вже відомий художник-монументаліст розмальовував стіни її школи. Їх об’єднують політичні погляди та любов до мистецтва.
Товстий, негарний, старший за неї на 20 років, але водночас такий талановитий, харизматичний та чуттєвий. Дружини, коханки, жінки любили і обожнювали його, а він в свою чергу поглинав їх без залишку. Вона ще така молода, така тендітна на його фоні, нібито зіткана з інших матерій.
«У моєму житті були дві аварії: одна — коли автобус врізався в трамвай, інша — це Дієго»
Їхній роман був бурхливим, пристрасним, болісним, емоційним. Шлюб слона з голубкою. Це було кохання до останнього подиху, незрозуміле для багатьох людей, схоже на постійне виверження вулкану.
Вона кохала його, вона ненавиділа його, вона страждала й все одно поверталася до нього. Він зраджував її, а вона робила з нього культ. Декілька разів Фріді вдавалося завагітніти, але кожного раз жінка втрачала ще ненароджену дитину. Фріда Кало знову переживає серію невимовних душевних та фізичних мук.
«Дієго — початок, Дієго — моя дитина, Дієго — мій друг, Дієго — художник, Дієго — мій батько, Дієго — мій коханий, Дієго — мій чоловік, Дієго — моя мати, Дієго — я сама, Дієго — це все»
А далі було більше: розлучення і романи з іншими чоловіками. Біль від розставання з Дієго надихає художницю на цілу серію нових генільних картин. Вони не можуть бути разом, і звичайно, вони не можуть жити один без одного, їм двом стає зрозуміло, що таке велике й міцне кохання ніщо не зможе подолати, тому вже в 1941 році знову одружуються. Цього разу вона впевнена – більше ніяких зрад, ревнощів, тільки спокій, тепер все буде інакше.
Фріда продовжує малювати, а потім разом з чоловіком починає викладати у школі мистецтв “Есмеральда”. Здавалося б, ніщо вже не зможе стати на заваді такому омріяному щастю, але здоров’я Фріди починає погіршуватись, а її саму все частіше починають хвилювати думки про смерть. Майже весь час Кало проводить у лікарнях, не знімаючи корсети, які хоч якось допомгають жінці витримувати біль. Наляканий Рівера майже ні на мить не відходить від дружини.
1953 рік був особливо знаковим для художниці: їй ампутують майже всю праву ногу, й тоді ж у Мехіко відкривається її перша велика виставка, вона так довго мріяла про це, вона мала бути присутня там! В музей, де проходила подія, Фріду вносять на руках.
На той час Фріді Кало судилося прожити ще зовсім недовго, в 1954 році запалення легенів забирає її – найталоновитішу художницю всієї Мексики, найексцентричнішу художницю всього світу.
Що змушує захоплюватись нею й досі?
Її неймовірна, пристрасна й непоборна жага до життя, невтомна жага коханя. Вона не знала міри ні в чому- якщо любити, то до останнього, якщо малювати, то віддаючи всю себе. Або все, або нічого! Абсолютна, надихаюча відвертість, вміння насолоджуватись всіма кольорами світу. Своїй останній картині вона дасть назву – «Viva la vida!» (Хай живе життя!)І дійсно, хай живе життя. Хай живе Фріда.
Автор: Олександра Костенюк
Фото з Інтернету