“Маша, або постфашизм”: Люди народжуються тваринами? Чи тварини – це ненавчені люди?

Проживши свої вісімнадцять років, я ніколи не задумувалися над таким питанням: “Чи можуть тварини відчувати та любити?” “Вони не люди!” – ось так напевно я б відповіла до того, як прочитала новий роман Ярослава Мельника “Маша, або постфашизм”. Зараз я маю іншу думку.
Так! Тварини можуть відчувати і любити. Вони – люди. Переконаний автор. Тільки тваринами він їх не називає, у творі вони постають як “стори” – істоти, які можуть стати такими як ми, тільки треба їх навчити правилам людського життя та вдіти в одяг.
Ця книга про журналістику, кохання, насильство, людську тілесність і її межі, але найголовнішим є те, що вона про пропаганду і контрпропаганду, проти якої не побоялась піти невелика група людей, які мали власні переконання, і ніхто не зміг їм завадити.
Журналіст газети “Голос Рейха” враз зрозумів, що має відчуття до своєї Маші (стора). Він поступово віддаляється від сім’ї, дружини Ельзи та сина Альберта. В нього виникають власні переконання і новий погляд на сторів, йому вже неприємно їх вбивати та їсти їхнє м’ясо. Він починає бачити у них людей, які ще не знають правил гігієни, ходять голими та невідома для них людська мова. Одного дня його друг, який має такі ж переконання, пропонує йому роботу в новій газеті “Пошук істини”. Молоді люди хочуть донести до загалу свої ідеї, але вони зовсім відрізняються від погляду “Голосу Рейха”, навколо якого виникла уже зовсім інша держава, так званий “постфашизм”, а “Пошук істини” хоче його бороти.

Роман Ярослава Мельника про далеке майбутнє, а саме четверте тисячоліття. В його основі ідея Гітлера про “тисячолітній Рейх”. Її суть в тому, що є вища і нижча раси. Саме нижча раса зведена до статусу тварини. Людина – це не той, хто має тіло, а той, хто має статус.
Ярослав Мельник зумів в одній книзі поєднати і сюжетну, і позасюжетну лінії. Серед білих сторінок зовсім несподівано появляються сірі, це статті з газет, які досить вдало доповнюють роман. Якщо читати книгу, пропускаючи їх, то виходить повноцінний розвиток дій, але цілковитого розуміння твору ніколи не буде. Вони на декілька хвилин переривають сюжет, дають відпочити читачеві від перипетій твору, яких є досить багато. Саме такий елемент вирізняє цю книгу з-поміж багатьох інших.

Автор: Ярина Балабаник
Фото надані автором публікації