Українське обличчя Бразилії

Про сонячну і далеку Бразилію поговорили із відомою українською бізнес-леді, а також відважною мандрівницею Людмилою Калабухою, яка відвідала 37 країн світу.

У  бразильському місті Курітіба, пані Людмила познайомилася із нашими земляками, які століттями проживають на чужині, але попри це не втрачають етнічного та культурного зв.язку із  Україною.

Нагадаємо, наприкінці ХІХ століття численні українські селяни переважно із Західної України були  змушені емігрувати до чужих країв. Це все спричинила жорстока бідність, перенаселення, та мрії про краще життя. Згадаймо, легендарну новелу Стефаника «Камінний хрест», коли майбутній емігрант Іван прощається із рідним селом, він бере із собою крихту рідної землі.  Так сталося із мільйонами українців, які їхали у далеку Канаду, Бразилію та інші країни.

Люди гинули у важкій дорозі, пепереповнених потягах, але все-таки мужньо дивилися у загадкові очі майбутнього.

«У 1888 році через скасування рабства Бразилію саме поглинула економічна криза. Держава  негайно потребувала дешевої робочої сили. Відтак, наприкінці ХІХ століття в Австро-Угорщині массово розповсюджували листівки українською мовою, де закликали українців на роботу до Бразилії. Людям обіцяли гроші на дорогу, та від 25 до 50 гектарів землі. Подейкували, що ці листи підписав сам імператор Бразилії Педро Другий» – розповідає Людмила Калабуха.

Натомість обіцяне райське життя не справдилося. Умови у Бразилії виявилися вкрай важкими. «Умови роботи нічим не відрізнялися від рабських, тільки замість чорношкірих мешканців Африканських саван на плантаціях вчорашніх рабовласників працювали наші білошкірі українські трудівники. А  такі очікувані гектари землі були у непрохідних джунглях» -стверджує пані Людмила.
Людмила Калабуха також розповіла, що у Курітібі і сьогодні можна побачити чимало «знайомих облич». Адже українська зовнішність навіть через століття проглядається у колишніх емігрантах.  У Бразилії і досі українською мовою розмовляють більше 400 тисяч етнічних українців.

Останнє фото із  особистого архіву Людмила Калабухи, а інші з Інтернету