ARTarea – інтернет-журнал журналу «ARTarea»
Фільм «Листи до отця Якоба» справді вражає. Він з перших же кадрів зачаровує вишуканою, немовби класичною музикою, і віртуозною операторською роботою. Ніколи до того, я не стикалася з північно-стриманим, але дуже глибоким фінським кіно.
Це стрічка про Людину. Про те, що навіть у найстрашніших умовах можна все-таки знайти у своєму серці промінчик людяності та тепла.
У центрі сюжету жінка, яка все життя перебувала поза цим суспільством. Колишня ув.язнена за вбивство Лейла більше не бачить сенсу свого буття. Це саме та людина про яку можна сказати, що вона «закінчена». Темний, немов скляний погляд, абсолютна (ненаграна!) а аж надто відверта байдужість. І проста життєва втома. Коли хочеться просто на мить завмерти і не рухатися по бурхливій річці цього чудернацького життя.
Але хто сказав, що виходу з цього капкану перепитій немає? Раптом Лейла отримує шанс вийти із в.язниці, і нарешті отримує таку очікувану і колись примарну свободу. Вона потрапляє на роботу до сільського священика отця Якоба. І раптом неймовірно актуально звучать слова із Святого Письма:
«Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені». І ще «Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене» …
Адже на новій роботі до колишньої ув.язненої ставляться неочікувано по-людськи і добре. Але жінка почувається у новій соціальній ролі насторожено, вона не довіряє людям духовної касти. Втім, отець Якоб справді потребує помічниці. Літній чоловік абсолютно незрячий і має потребу у людині яка би стала його «очима». Оскільки щоденно із різних куточків країни до нього надходять стости листів. Від духовних дітей. Із складними питаннями, проханнями і скаргами на життя. Однак отець Якоб завжди знаходить відповідь. Це слова Святого Письма. Яке старий священик знає напам.ять. Цитати стають доречним рефреном і до духовних шукань і самої Лейли. Хоча жінка в цьому собі і не зізнається.
Сюжет кінострічки нібито здається передбачуваним і аж надто простим, але це не так. Попри те, що у центрі всього два герої – священик і колишня ув.язнена перед нами розгортається така філософська глибина, такі екзистенційні пошуки, що години фільму минають на одному подиху.
Прості і дивовижно красиві зелено-просторі краєвиди фінлянського села. Стара, і дуже чепурненька хатинка священика. Із старими зворушливими фотокартками і хрускотливими раритетними меблями. Це убогий, але достатній інтер.єр для цієї стрічки.
Адже режисер по-північному лаконічно і мовчки показує нам істинну любов. Любов не тілесну, яка часто будується на одній лиш облудній пристрасті. Але непідробну любов до свого ближнього. А звідси бажання зрозуміти і осягнути іншу людину. Попри те, що когось іншого ми ніколи не зрозуміємо до кінця, бо чужий внутрішній світ це непізнаваний Всесвіт.
Ця істинна любов неодмінно проходить і крізь тяжкі страждання. Вони є і у фільмі «Листи до отця Якоба». Режисер порушує зокрема питання духовності ситої Європи. Яка часто буває «занепокоєна», «стурбована», але іноді залишається байдужою до проблем сусідніх держав, чи навіть і людей.
Це метафорично показано у частині фільму, де отець Якоб залишається сам на сам у порожньому і напівзруйнованому храмі. Колись барвисті середньовічні фрески тепер геть занедбані. У храмі абсолютно порожньо. У цей тяжкий момент, Лейла вирішує втекти. Вона покидає стару самотню людину на вірну загибель. Сліпий, отець Якоб ніколи не знайде дороги додому. Та й до храму (це зрозуміло із сюжету стрічки) ніхто не зайде. А значить, там отцю Якобу доведеться зустріти свої останні, і напевно моторошні дні.
Однак, звісно добро перемагає зло. Але в цьому і вся суть цієї стрічки. Яку можна дивитися будь-коли і з будь-яким настроєм. Бо попри всю серйозність і глибину цей фільм дуже легкий і цікавий. Він, немов весняний вітер оновлює і просвітлює душу. І налаштовує наші часто буденні думки на піднесений і філософський лад.
Автор: Оксана Бабенко
Фото з Інтернету