Фільм «Шоколад» – філософія життя

      О, ця одвічна боротьба між добром і злом, правильним і неправильним, стереотипом та унікальністю… Вона завжди була, є і буде, адже на цьому побудований весь Всесвіт.

Головна героїня, Вієн разом зі своєю дочкою Анук, наперекір меру міста, всім загальноприйнятим традиціям і правилам в тихому містечку, відкрили свою шоколадню, в якій і жили і працювали одночасно. Вієн вміла готовути цукерки на будь-який смак, адже робила це за сародавнім рецептом індіанців, так виходив він незрівнянним. Лиш відкрила свою шоколадну крамничку жінка, незважаючи на застереження мера — графа де Рейно, напередодні Великого Посту. Коли, як відомо, необхідно жорстоко обмежувати себе у споживанні їжі, а тим  паче такого вишуканого смаколику, як шоколад.

(кадр із стрічки “Шоколад”)

Через це злощасний і принциповий мер почав налаштовувати всіх жителів проти новоприбулої продавчині. Для цього посадовець обрав нечесні методи, зокрема всіляко принижував жінку та ображав. Дійшло навіть до того, що мер примушував священника церковні проповіді переписувати так, щоб в них виставити дії шоколадної майстрині неприпустимими. Але хто сказав, що всі обов’язково мають дотримуватися Посту, особливо діти, хто сказав, що всі мають ходити до церкви щонеділі, молитися, сповідатися, носити певного кольору одяг, взуття?! Люди самі собі створюють традиції, самі ставлять себе в рамки і через це у всіх автоматично спрацьовує стадний інстинкт.  

                         

Люди бояться відрізнятися, щоб на них раптом не почали тикати пальцями.    Лиш Вієн не боїться цього. Вона живе за своїми правилами, суть яких не обмежувати себе ні в чому, робити все те, що подобається, носити, поводитися, ходити куди хочеш, коли хочеш, просто жити з добром і любов’ю в серці, без образи на будь-кого. І  це Господу буде більш приємно споглядати, аніж коли люди насильно ходять до церкви, моляться без крихти віри в серці та сповідаються, бо так треба, бо так каже мер міста і так прийнято. Богу не треба, щоб йому поклонялися, щоб його ідеалізували, адже як сказано в одній із заповідей: “І не створи собі ідола свого”, Всевишньому треба набагато менше: щоб люди вірили в Нього, любили Його та один одного і щоб просто ставилися до всіх і всього по-людськи. Саме це і робила головна героїня фільму, вона відрізнялася від інших. І лише тому, що  не йшла за якимись поняттями загальноприйнятими правилами і не жила стереотипами, а просто робила так, як їй подобалось. В результаті цього місто і його жителі та навіть злощасний мер здобули спокій і тепло.

    Автор: Валерія Мельник

    Фото з Інтернету