“Лобстер” – тваринний страх перед самотністю

Рік виходу: 2015

Оригінальна назва: The  Lobster

Режисер:  Йоргос Лантімос

В головних ролях: Колін Фарелл,  Рейчел  Вайс, Леа Сейду

Минулий рік був багатим на цікаві фільми, але на їх фоні критики виділяють сюрреалістичну антиутопію грека Йоргаса Лантімоса. Режисер, котрий в 2009 році вразив журі у Каннах своїм «Іклом», поставив свій перший англомовний фільм. Найперше, чим приковує погляд «Лобстер», це присутність у ньому акторів першої величини: лауреатки Оскара Рейчел Вайс і власника Золотого глобуса Коліна Фаррелла. Як тільки розпочинається фільм, то одразу виникає враження, ніби з екрану викачали світло і повітря. Повна статичність і гіпнотична музика заколисують вже з перших секунд. Перед нами постає сумний чоловік в окулярах і пивним пузом закоренілого сім’янина (Колін Фаррелл). Цей образ може здатися  на диво знайомим тим, хто не пропустив стрічку «Вона» Спайка Джонса.  М’який жіночий голос на фоні дає нам зрозуміти, що після дванадцяти років шлюбу дружина розлюбила цього сумного чоловіка. Його одразу відвозять кудись. Ні, не в божевільню, а в місце куди гірше. Він не збожеволів на відміну від світу навколо нього, що ніби породжений свідомістю найсумнішого з анти утопістів. В цьому новому світі, який занадто нагадує сучасне суспільство, люди  відмовилися від справжніх романтичних почуттів і дозволили уряду взяти контроль над тим, що раніше було коханням. Тепер жодна людина не залишиться самотньою. Система «подбала» про людей, збудувавши у лісі  готель, куди приїжджають всі ті, хто позбавлений другої половини. Той, хто оселяється в готелі, змушений протягом 45 днів знайти собі пару, інакше буде перетворений в будь-яку тварину на його вибір. По прибутті наш герой обирає лобстера: вони живуть до 100 років і плодовиті все життя. Тут одразу виникає аналогія з «Перетворенням» Кафки: маленька людина будучи непотрібною втрачає людську подобу і всі риси людяності. Весь готель разом з його постояльцями нагадує одне з тих реаліті-шоу, де люди, щоб перемогти, мають побудувати своє кохання. Тільки покарання для тих, хто не впорається, куди жорстокіше та і деякі інші правила вражають своїм цинізмом. Чого тільки варті полювання на інших людей, котрі відмовилися грати за правилами. Хоча цей готель і був створений для того, щоб люди знайшли собі пару, та тут у всьому відчувається самотність і відчуженість.  Люди позбавлені якогось вибору, не здатні відповідати за свої почуття. Для того, щоб розгорілося почуття у цьому світі, достатньо просто  однієї спільної риси, як кровотеча з носа чи кульгавість. Та найбільш вражає те,  з якою покірністю всі учасники цього театру абсурду приймають правила гри.   Найсміливіший вияв непокори тут – це самогубство, яке приймається як слабкість. Навіть камера, котра в цій стрічці невблаганно статична, демонструє всю штучність цього суспільства. Головний герой для того, щоб залишитися в людській подобі,  відмовляється від людських почуттів. Все заради того, щоб «підкорити серце» однієї з жительок готелю  – патологічної садистки. Цей фальшивий світ збудований на лицемірному бажані бути таким як всі не може протриматися довго.  Після того, як постраждав його брат (котрий після відвідування готелю жив у образі собаки), він назавжди покидає цей божевільний готель. В лісі живуть одинаки, що відкидають закони, за якими живе їхнє суспільство. Тут, на противагу готелю, відкидають будь-які романтичні стосунки і покарання за непослух не менш жорстоке. Це той випадок, коли система, ті, хто з нею бореться, мало чим відрізняються. Як тоді  перемогти абсурдність навколишнього світу? Лише з допомогою кохання. Саме тоді він зустрічає її (Рейчел Вайс). Справжнє, трішки незграбне і неповторне почуття, яке немає нічого спільного з нав’язаними суспільством умовностями.  Вона так само короткозора, як і він, і так само не приймає пустоти цього світу. Вдвох вони прагнуть кинути виклик  цьому божевіллю та будь-який антиутопічний твір вчить, що такий бунт ніколи не закінчиться добре. «Лобстер» не стає винятком і в своїй кінцівці зрівнюється з класикою грецької трагедії. Позбавлений світла, повільний, розмірений та неймовірно красивий «Лобстер» буде ідеальним для всіх, хто ще вірить у справжню любов і у хороше кіно. Автор: Юра Кушнір Фото: з Інтернету