Лист емігранта про концерт ОЕ

Я  сиджу на балконі концертного залу Газометер у Відні. Грудна клітина вібрує від звуків композиції «Твої зелені очі», а в голові вихор спогадів. Душа переповнюється емоціями, немов чаша водою, і вони вже загрожують перелитися через край. Концертний тур Океану Ельзи «20 років разом» став і моїм туром в моє минуле і сьогодення, адже і я вже – страшно подумати! – 20 років слухаю цю групу.

Мені не хотілося спускатися в натовп на танцполі, для мене цей концерт був більшим, ніж просто можливість потанцювати під якісну музику. Я сиділа в першому ряду на балконі, притулившись до борту, і дивилася вниз на море людей, немов у море свого життя.                   Танцпол і зал був щільно заповнений від сцени до дверей. Ще до концерту ми познайомилися з кількома гостями: земляки прибули не тільки з усієї Австрії, але й зі Словаччини, Угорщини і навіть Польщі. Зверху в людському морі було дуже добре видно велику кількість національної символіки, віночків, прапорів, вишиванок.Парадоксально, – коли ти в еміграції, тобі хочеться створити навколо себе хоча б маленький острівець батьківщини. Почуття до всього рідного загострюються, раптом ти хочеш відчувати себе причетним, ти раптово стаєш націоналістом. Для багатьох тут, та й для мене теж, ОЕ уособлює не просто Україну, а надію на оновлену Батьківщину. Напевно, тому в залі під час концерту фанати декламували так багато політичних гасел. Однак Святослав терпляче чекав, поки закінчаться напади дистанційного патріотизму і його єдиним коментарем на це зі сцени було «ну, я почекаю, поки ви закінчите». Дивовижна полярність фронтмена ОЕ: ураган енергії, який рветься з нього під час виконання пісень, плюс терпіння і стриманість у відповідь поведінку фанатів. А ще щось трошки дитячого прозирає в ньому, щось дуже чисте, світле, добре.        

    Любителям заспівати довелося на концерті непросто: Слава дуже багато імпровізував і підспівувати йому часом було просто неможливо. З року раптом виходив джаз, блюз, рок-н-рол. Було очевидно, що сам виконавець отримує від своїх імпровізацій величезне задоволення. Але він нагородив і нас порцією блаженства, зігравши багато композицій, в яких ми розчинялися разом із ним, вливалися в його неймовірну енергію, тонули в емоціях.

Ось що у ОЕ завжди виходить відмінно, так це зачепити душу. Чи то тому, що пишуться ці пісні з авторських глибоких переживань, а може, тому, що під час написання, як каже сам Святослав, у нього «відкритий канал спілкування з Богом». Не знаю. Неважливо.                          Я знаю лишень, що в його піснях я то чую холодний вітер осені і шелест листя на Подолі, то бачу очі того самого, єдиного, через якого досі стискається серце. А в деяких його композиціях я чую мою тугу за Батьківщиною, яка так далеко, але так близько. Калейдоскоп мого життя в твоїй музиці, Святослав.                              

  Я буду продовжувати чекати кожен твій наступний альбом. Нехай їх буде в тебе ще дуже багато, і нехай ми ще зустрінемося на концерті «40 років разом». І я вірю, ти і тоді знову вийдеш три рази на біс і будеш дарувати нам свою невтомну енергію, дарувати нам самих себе.

Автор: Анна Валльнер

Фото  з Інтернету