ARTarea – інтернет-журнал журналу «ARTarea»
«У кожного своя версія правди».
«П’ята влада» – це американська кінострічка, знята на основі книги Денієла Берга режисером Білом Кондоном, який у 2006 році став відомим завдяки фільму «Dreamgirls», що був удостоєний двох «Оскарів», «Греммі», двох премій Гільдії кіноакторів і трьох «Золотих глобусів», у тому числі і як «Кращий фільм року».
Роль Джуліана Ассанжа зіграв Бенедікт Камбербєтч, вже відомий з ролей Шерлока Холмса «Шерлок BBC» і Кхана зі «Стар трек: У пітьмі».
Фільм загалом отримав негативні відгуки. Касові збори говорять самі за себе: з бюджетних 28 млн. доларів зібрали лише 8 555 008 млн.
Хоча про сам фільм заговорили ще до його виходу, безсумнівно, що ажіотаж викликали слова «інтернет-журналіст Джуліан Ассанж» та «Бенедікт Камбербєтч». Про веб-сайт WikiLeaks до того було відомо набагато меншій кількості людей, ніж після виходу стрічки на екрани. Зважаючи на попередню назву фільму «The Man Who Sold the World», складно звинувачувати Джуліана Ассанжа, який, прочитавши первісний сценарій, написаний на основі книги його колишнього товариша, назвав його «суцільною брехнею» і «пропагандою».
Глядач бачить історію з боку Денієла Берга, але головним героєм усього фільму є Джуліан Ассанж, засновник WikiLeaks.
Сам фільм розповідає про розвиток і крах партнерства, підняття ще кілька років тому нікому невідомого веб-сайту WikiLeaks вище таких мас-медійних гігантів, як The Guardian та The New York Times. «П’ята влада», наскільки це взагалі можливо, зважаючи на джерело історії, показує різні погляди на одну й ту саму ситуацію. Ми не можемо чітко сказати, хто з них двох (Джуліана та Денієла) хороший, а хто – поганий. Це складна ситуація. Різні натури. Різні принципи й світогляди. Фільм не повчальний, не моралізаторський. Він розповідає про ціну інформації та відповідальність, яку вона в собі несе.
Також фільм піднімає питання, на які не дає відповідей, бо такі історії не варто судити сучасникам. Їх може розсудити лише час.
Гра акторів, Бенедікта Камбербєтча, Стєнлі Туччі та Девіда Тьюліса, на вищому рівні, проте самому фільму не вистачає енергії, своєрідної іскри, тому часом дивитися доволі нудно, хоча загалом фільм витяг наскільки зміг історію про двох людей, чиї долі колись зустрілися на перехресті спільних думок, розійшлися своїми шляхами.
У фільмі непогані діалоги й фрази, які просто неможливо не записати, наприклад:
«Уряд знищено, тиранію. І відроджено під скляним куполом, щоб усі могли бачити, що там роблять – ось до чого ми маємо прагнути»;
«Неважливо, скільки нас – головне віра та дієвий план»;
«Як казав Солженіцин: «Шлях до правди закрити неможливо» »;
«Не вистачає журналістів? Візьміть статтю із Інтернету, приведіть до ладу – і можна друкувати. Ось така журналістика ХХІ століття»;
«Дайте людині маску – і вона розкаже вам усю правду. Оскар Уайльд».
У цьому фільмі немає великого кохання, розвитку персонажа, історії його життя. Це не комедія, не мелодрама, не бойовик чи трилер. Це навіть не автобіографічний фільм.
«П’ята влада» для зацікавлених або працюючих у журналістиці й програмному забезпеченні, а також для тих, хто любить соціально-моральні конфлікти людських натур.
Автор: Кобзар Владлена