«Гербарій», як спосіб самовираження

Цих львівських митців вже сміливо можна назвати яскравим і творчим словом «богема». Дуже різні та самодостатні вони об’єдналися у літературну спілку «Гербарій». І тепер діляться своїми творчими здобутками, черпаючи одне в одному натхнення та мотиви для нових поезій. Ми поспілкувалися із  Вірою Весною, Анною Ліс, Дарою Бук та Андрієм Рубцовим аби дізнатися про творче закулісся їхньої молодіжної та креативної спілки.

– Чому свою літ. спілку ви вирішили назвати саме «Гербарій»?

Віра Весна: Кожен з нас почав писати по своїй причині і у свій час. Я навіть не знаю, чому нас так назвали. Але одного разу нам на аск написали: Ви всі такі цікаві, кожен має свій стиль, свій смак.. Ніби гербарій, де кожна квіточка різна.

– Розкажіть про свою літературну группу. Що вас об»єднує?

Анна Ліс: Те, що нас обєднує. Ми всі друзі. Спочатку це не була літературна група. Якось ми зустрілися на Новий рік і почали раптом читати Олександра Блока. Почали ми розмовляи про поезію і зрештою читати власні вірші.

Дара Бук: Те, що ми зараз можемо назвати себе творчим об»єднанням це відбувалося дуже спонтанно. Незалежно один від одного ми всі писали. Хтось почав писати у 15, хтось у 12, хтось взагалі все життя писав. Якось ми зібралися  і зрозуміли, що можемо робити це разом також. Насправді у нас багато ідей. Ми подумуємо і про літературний альманах,  про скетч-буки. Але на це поки у нас нема часу.

– Існує така думка, що коли людина щаслива, то їй не до творчості. Чи відчували ви це на собі?

   Дара Бук: Ця думка звучала ще в Ремарка: «Про щастя людина не може сказати більше, аніж «Я щасливий», а про сум можна говорити цілу ніч, бо сум в кожного різний, і він має різні відтінки.

– Творчістю яких поетів Ви надихаєтесь?

– Ну взагалі нам подобаються Єсенін, напевно, що Іздрик. Також Блок, Маяковський, Цвєтаєва, Пастернак. З українських це іноді Жадан, також Непокора. Ще є наш знайомий сучасний поет Небель.

– Яке завдання сучасної поезії, і чи вона має якісь завдання?

Дара Бук: Є така гарна фраза португальського письменника Фернандо Пессоа: «Бути поетом це не моя амбіція. Бути поетом це мій спосіб залишитися наодинці. Особисто для мене поезія це спосіб себе розуміти. Інакше  я не вмію із собою говорити. Хтось для цього малює, хтось співає. А мені слова в такій формі допомагають себе розуміти. Я не можу сказати, що поезія це шлях назовні. Поезія це той самий шлях всередину. Це як у буддизмі: «Єдиний шлях через совість всередину». Це просто спосіб краще себе зрозуміти. Як дзеркало.

Віра Весна: Поезія мені дуже багато чого дає. Деякі ситуації мене просто вбивають. Але коли я це виливаю у поезію, то мені стає набагато легше і я себе набагато краще можу зрозуміти. Навіть можу сказати, що вірші для мене це рідне. Жоден мій вірш не був написаний, що я себе завставляла. Це може бути серед ночі, або я можу сидіти і слухати на парі музику, або просто йти по вулиці.

Анна Ліс: Я бачу тут схожість між поезією і буддизмом. Буддизм це те, коли ти можеш просто залишитися наодинці із собою. І от коли я пишу, мені нічого більше не потрібно: ні цих телевізрів, ні гаджетів, ні набридливих реклам. І от заради цього вже варто писати.

– Чи плануєте публікувати свою поезію?

Віра Весна: Ну ми думаємо про це. Треба, щоб був період, який потрібно пережити, щоб ми могли їх прочитати іншим людям. Воно саме собою прийде.

Дара Бук: Так, ми можемо ділитися своїми віршами . Я можу прочитати свій вірш пересічній людині. Таксисту, бармену, будь-кому. Але от адесату дуже складно його прочитати. Одного разу у мене булла така ситуація. І от, коли я цей вірш читала, то пропустила ключове слово.

– Я знаю, що незабаром ви збираєтесь провести літературний вечір. Це так?

Віра Весна: Це вже давно в планах. Ми маємо знати, які вірші ми можемо прочитати на публіку. Поки у нас виходять спонтанні літературні вечори. Люди приходять і просто слухають.

Спілкувалася Оксана Бабенко

Фото надані співрозмовниками.