31 березня 2015 року відбувся грандіозний концерт Джамали у Львівській опері. Наступного дня, 1 квітня, у Першій Львівській Медіатеці, співачка зустрілася із своїми прихильниками та вимушеними переселенцями із Криму, Донецької та Луганської областей. Організаторами заходу виступили громадська організація «Крим SOS» та кримськотатрський культурний центр «Кримський дім у Львові».
В Медіатеці Джамала з’являється на півтори години швидше. Незважаючи на погану погоду, вдягнена вона яскраво: помаранчеві класичні штани та піджак з барвистою вишивкою. Акуратний, стриманий макіяж, нічого зайвого. На голові співачки красується великий чорний капелюх.Вона до всіх привітно усміхається та щось жваво обговорює із співзасновником ініціативи «Крим SOS», громадським активістом, а на час заходу – модератором зустрічі Алімом Алієвим.
Перед початком Джамала спілкується з представниками ЗМІ. Короткі інтерв’ю перетворюються в довгі розмови, тому коли нарешті випадає можливість поставити декілька запитань співачці та громадській активістці, відверто радію. Чимало відомих українців після довготривалого спілкування з журналістами втомлюються та починають капризувати, наче малі діти. Однак це точно не про Джамалу. Усмішка не сходить з її обличчя, вона повна ентузіазму та енергії, щира та відверта. Говорить українською мовою, старанно добираючи відповідники до слів російською.
Вона ділиться враженнями із концерту у Львові: «Я дуже задоволена. Приїхав мій батько. Я хоч його побачила, а то через останні проблеми з транспортом не так часто зустрічаємося. Ми навіть виконали кримськотатарську пісню».
Тему музики не можна оминути, спілкуючись з Джамалою. Говоримо про основні недоліки української музичної індустрії.
Джамала: Наша ментальність є основним недоліком. Ми звикли до легкої, навіть певною мірою легковажної, музики, яка нас обмежує. Не знаємо своїх композиторів, таких як: Скорик, Станкович – це така музика, яка підвищує інтелект. А якщо ми самі себе обмежуємо, не читаємо, не ходимо в театр, а лише живемо у соціальних мережах, ми не будемо рости як культурна європейська нація. Це вже трохи змінюється, з’являються такі патріоти, які бачать наше українське кіно. Наступного тижня їду в Париж, де буду представляти фільм «Поводир», який, до речі, зібрав чимало в українському прокаті. Буду розповідати про Україну, кобзарів, Крим, депортацію…Це і є мій незначний вклад в українську культуру. Завжди потрібно починати з себе. Що не так? – Ми самі. Маємо багато слухати і читати. Любити своє. Потрібно бути до себе дуже вимогливими. Тоді станеться щось грандіозне,я впевнена».
Згадуємо cover-версію на пісню Віктора Цоя «Перемен», яку співачка виконала в ефірі радіо «Аристократы». Вона пояснює, що це був її своєрідний «привіт» російським колегам, які не розуміють або не хочуть розуміти, що відбувається.
Джамала: Зараз триває велика інформаційна війна, нас намагаються зіштовхнути лобами. Тому маємо працювати над тим, щоб в нас була лише достовірна інформація. Треба намагатися розмовляти з людьми, але знати, що вони не завжди вас розумітимуть, тому що вони дивляться іншими очима, по-іншому думають. Пожалійте їх теж. Мені таких людей дуже шкода, тому що вони себе обмежують. Я не хочу, щоб люди зараз були «зомболендом», які вірять у все, що їм кажуть. А зараз таких багато, у них є «супер-план»: сидіти вдома, де тепло, зручно. Так звані «диванні» політики, журналісти, музиканти… Неможливо сидіти на дивані і знати все.
Вихід першого синглу «Очима» з нового альбому Джамали спричинив справжній фурор. Пісня – емоція, пісня – душа, така ж сонячна та неповторна, як і сама співачка. Що вже казати, коли й сама отримуєш заряд натхнення та енергії лише сидячи поряд із Джамалою. А що ж змушує її творити, рухатися вперед, що надихає? Про що її музика?
Джамала: Я всім надихаюся. Дуже люблю життя, людей, спілкування, мандри, книги, кіно… «Очима» – дуже цнотлива пісня, це пісня про мене.Я закохуюся… закохуюся очима. Мені б хотілося, щоб моя відвертість з слухачем зростала. Хочеться віддати всю себе своїм прихильникам, ви тільки сприймайте. Новий альбом буде як книжка: якщо хочеш знати, хто така Джамала – послухай її пісні. Там є всі відповіді. А«Очима» – це перша глава.
У Львові співачка не вперше. Вона зазначає, що у місті Лева її приваблюють люди, а не лише кава та архітектура.
Джамала: У кожному місті є свої, зовсім інші люди. У Львові відчуваю себе вільно, саме тут я не хвилююся виконувати нові пісні. Незважаючи на будь-яку критику, я знаю, що мене тут люблять.
Під час розмови співачка згадує про ситуацію в Україні. Вона наголошує, що люди мають продовжувати боротьбу за свою Батьківщину та ні в якому разі не здаватися.
Джамала виходить до прихильників та вимушених переселенців із Криму, Донецької та Луганської областей, які зустрічають її гучними оплесками. Медіатека переповнена, питань чимало: і про кіно, і про музику, і про громадську діяльність, і про Україну та Кримський півострів…
Алім Алієв просить співачку розповісти про її Крим. Щира та відверта Джамала починає говорити, але не стримує сліз. Зал висловлює свою підтримку аплодисментами, а хтось навіть вигукує: «Джамала, ми з тобою, давай». Публіка теж не приховує емоцій. Передають паперові хустинки. Співачка закінчує свою відповідь словами: «Мій Крим – це пісня». І в підтвердження того співає кримськотатарською. Достатньо вслухатися, милозвучний голос переносить присутніх в інший вимір, в чарівний Крим, де пахне виноградом, морем та вином. Всі на декілька хвилин, наче опиняються у Джамали вдома.
Багато питають про «Поводир», про захоплення, плани. Цікавляться чи знялася б співачка у кінострічці про Кримський півострів. Джамала зізнається: «Я б дуже хотіла знятися у фільмі про кримськотатарську депортацію».
(кадр з фільму “Поводир”, де Джамала виконала одну з ключових ролей)
Ще один зворушливий момент: вимушена переселенка з Євпаторії вручає співачці власноруч виготовлену брошку у вигляді квітки. Джамала відразу приколює її до свого піджака, ліворуч, ближче до серця. Помітно, як її болить, турбує доля власного народу, України. Вона не ховається за масками. Джамала така, як вона є в повсякденному житті.
На питання, якого кольору її щастя, співачка по-дитячому щиро відповідає, що воно різнобарвне, як веселка.
Вона випромінює позитив, натхненна справою, яку робить, людьми, з якими зустрічається, спілкується.
Наприкінці заходу прихильники хочуть побачити, як танцює Джамала. До хайтарми, народного танцю кримських татар, вона запрошує вимушених переселенців. Обстановка стає по-сімейному теплою, майже домашньою. Грає музика, лунає сміх, аплодисменти. За вікном вже не так хмарно.
І тоді ловиш себе на думці, що поки в України є такі сонячні люди, як Джамала, все найкраще лише починається.
Автор: Марія Глушко
Фото надані: Алі Маметовим ( з організації Крим SOS)