Свято з власною магією або як стати миттєвими поціновувачими мистецтва

Я думала, що зустріч з хорошою подругою 1 січня, коли всі ще продовжують святкування новорічної ночі і в місті буде мало людей, є хорошою ідеєю. Але потрапивши в центр, який ще не оговтався від бурхливого святкування і людей, які випали від реальності на кілька днів, можливість знайти тихе, спокійне місце в одній з  затишних кав, ярень Львова розвіялось в тому тумані, який огорнув в той вечір шумне місто. Скажу чесно, атмосфера була настільки  нехарактерною, що лишатись ще хоч на хвилинку в ній було б нестерпно. Треба бути дуже обережним в такі дні, спостерігаючи за поведінкою людей, можна ж остаточно втрати віру у здоровий глузд людства, які обирають невірний шлях втечі від буденності і сумної реальності. Але не затьмарюватиму слово цими непотрібними подробицями, слово про незвичне мистецтво, до якого нам вдалось доторкнутись того вечора.

Все ж маючи останню надію на одну з кращих кав, ярень Львова, прямуємо до «Штуки», яку щиро любимо не завдяки її каві, а мистецьким штукам, якими вони люблять прикрашати вечори львів, ян і гостей міста. В кав,  ярні майже порожньо, зайняті два чи три столики і панує своя чарівна атмосфера, заради якої варто лишити теплу оселю і омріяний надіями перетнути півміста. І тут вже за столиком нас відвідують мабуть всі теми, що можуть хвилювати молодий розум. Дарма наговорюють на дівчат, що в них одні теми для розмов, говоримо ми і про мову, і художні засоби творів( тільки-но завершена сесія дає про себе знати), і про плани на навчальний семестр і навчальні плани на канікули. Згодом помічаємо, що картини на стінах, вже зовсім інші, не ці пейзажі, що висіли тиждень тому. Не дивуюсь, бо тут часто в залежності від виставки, міняються картини. Чого не скажеш про старі фотографії, які зацікавлюють нас на кілька хвилин і ми починаємо припускати з яких міст, епох і суспільств дивляться на нас чорно-білі обличчя. Потроху ка, ярня починає заповнюватись. Хоч і не любимо людних місць, на подив відчуваємо себе досить комфортно, хоч, як і зауважує моя прекрасна співбесідниця, «По віковій категорії ми тут зовсім не вписуємось»(що є чистою правдою) . З сусіднього столика чутно німецьку, з кутка – французьку. Згодом дізнаємось, що тут зібрались гості з різних куточків світу, а до власної кав, ярні завітали господар і мистецтвознавець «Штуки». Тоді ще  в голові промайнула ідея, що всі чекають якогось заходу, але так і зникає, на годиннику ж бо вже майже пів на дев,яту, що пізно для початку якогось культурного вечора в цій кав, ярні, встигаємо навіть згадати, що для нашого менталітету не зовсім характерна риса – пунктуальність. І тут стається цікава річ, до нашого столику( як і до кожного столику кав, яні)  підходить чоловік середніх років, який як мені видалось, дуже схожий на козака( може то асоціація з вусами), який має такий блиск в очах, що позмагався б своїм юнацтвом з будь яким 18 річним хлопцем. «Дівчата, можна я вас розцілую?» Нам стає смішно і дивно, але чоловік одразу додає « В мене тут виставка і  мені сьогодні все можна» і якось по-батьківськи цілує наші голови. Хоч і збирались вже йти, вирішуємо затриматись. Як виявляється, чоловік – відомий львівський художник Олександр Коровай, якому влаштували виставку з містичною назвою «Зодіак». Назвали б ви теж це містичним, якби побачили це самі. (Недарма художник, приховуючи техніку виконання своїх робіт лише сказав «Це потрібно побачити на власні очі») Впродовж довгого часу, пан Олександр, вивчаючи характерні риси для кожного зодіаку створював свої шедеври, зібравши в картинах перли всього світового мистецтва, різних епох, течій і напрямків, різних світових фігур, картин, скульптур і навіть архітектурних пам, ятків. Поєднавши все це в ансамблі, на кожну з яких можна дивитись годинами, аналізуючи що тут робить та,чи інша постать, крок за кроком минаючі стежкою історії, яку проклав автор для кожного з нас,  шкодую, що настільки не обізнана в світовому мистецтві, багато чого не впізнаю і не можу провести паралель між елементами картини. А художник в той час розказує про минулі виставки, про свій шлях до створення цих картин, смішну, але правдиву історію,  як опановував Інтернет, який для нього став джерелом всієї історію мистецтва, згадує і про батька-художника. Пам , ятаю біля нас висіла картина «Діва» ( шукати свої знаки зодіаку так і не встигли, та і незручно було штовхатись в тісній на той момент кав, ярні-галереї), на якій зображувались граційні жіночі постаті (художник ще додав, що в житті не  видасть імена натурниць), а на сусідній «Лев» з кутка дивилась Єлизавета I, яку називали Королевою –Дівою, або Покровителькою мистецтв. Все відбулось настільки швидко,тиха кав, ярня перетворилась на по-доброму шумну маленьку галерею, відвідувачі(так і не зрозуміла, чи потрапив з них хтось на це дійство випадково, як ми, чи спеціально відвідали в той час «Штуку»), які зігрівались в той холодній зимовий вечір  запашною кавою і чаєм -в мистецтвознавців, навіть атмосфера настільки особиста і таємна стала одною спільною для всіх в цій залі. Якась мить, яка повністю заповнила той вечір, мить, яка нагадала про культурне життя міста, в яке було б важко повірити, пройшовшись вуличками в ці святкові дні.. Як писав французький драматург Поль Клодель «Магія мистецтва наділяє мить вічністю». В цій вічності побували і ми, хоч і лише на мить, хоч і зовсім випадково, не заплановано, хоч і не в повній мірі осягнувши задумки художника,лишивши щось несказане, (а значить повернемось до того ще не раз), але виконавши єдину «місію» – повідати про цю чарівну знахідку, штуку мистецьку і Вам. Виставка буде відкрита до 31 січня. Істинні поціновувачі мистецтва, бажаючі відшуковувати секретний підтекст між психологією пересічних людей і світових постатей, зацікавлені астрологією та і просто цінителі незабутньої миті, (та сама, про яку казав Клодель) просто мусять завітати до кав, ярні -галереї і під аромат кавових напоїв розгледіти свої деталі в незвичайних картинах Олександра Коровая. Можливо, Вам пощастить і до Вашого столику теж підійде трохи сивуватий чоловік з дуже артистичною постаттю і з батьківською турботою запропонує розказати щось про картини, хтозна…

Автор: Ревіде Зіятдінова