“Дім без господаря” – зразок літератури руїн”

Генріх Белль один із найяскравіших представників літератури руїн – напрямку, який розвинувся у Німеччині по Другій світовій війні.

Пронизливу новелу письменника «Подорожній, коли ти прийдеш у СПА» більшість українців пам’ятають ще зі шкільних років. Однак мало-хто знайомий із більш пізньою творчістю Генріха Белля, зокрема із його романістикою.

Одним із таких романів є «Дім без господаря». Твір, який складається із історій кількох німецьких родин, а зокрема із історій окремих жінок – матерів сімейства, які втратили чоловіків на війні. Різні соціальні статуси, різні погляди об’єднуються одним – зруйнованим життям, спільним горем. Роман будується на принцип антитези – багатства і бідності, вірності і зради, дитинства і старості. Ще одними героями твору є діти – ті, які народилися під час війни, ті, які  завжди пам’ятатимуть гул бомб, але вже забули обличчя свого батька.

«Усміхнений молодий чоловік з люлькою  в роті, надто молодий, навряд такий годиться в батьки одинадцятирічному хлопчику, батько був молодий, як Луїджі в кафе Генеля, як маленький молодий вчитель, набагато молодший матері, а вона виглядала так само, як матері інших хлопчаків, анітрохи не молодше.  Батько – це усміхнений хлопчисько, але ось вже кілька тижнів хлопчик бачить його уві сні зовсім не таким, як на портреті, – сумна, схилена людина сидить на чорнильній плямі, ніби на хмарі, обличчя у нього нема, але він плаче, бо чекає вже мільйони років; на ньому мундир, але без особливих знаків, і без орденів; цей чужинець раптом увірвався у сни хлопчика, зовсім не такий, яким йому хотілося б бачити батька» «Дім без господаря» Генріх Белль

Проблема дитини, яка знає, що її батько нацист, який вбитий лежить десь у чужих краях, описана Генріхом Беллем особливо болюче. Діти тут вже не зовсім діти, це символи неспокійного військового та післявоєнного часу. Коли саме на малюків була покладена місія добувати щось їстівне на чорному ринку, або красти вугілля, щоб опалювати будинки. Розгублені дорослі у поствоєнній Німеччині не зовсім ще могли оклигати від зміни ідеологій, від жахіть війни  і тоді діти ставали годувальниками родин, і людьми нового – суворого  і капіталістичного часу. Вони не мали залізної витримки, були такими ж слабкими людьми. Але основною їхньою рисою була загартованість і боротьба за життя.

«Милий хлопчик, схожий на батька, щоденно о дванадцятій ішов з дому, озброєний грошима і чудовою пам’яттю і добував те, що можна було добути, – хліб, тютюн, цигарки, каву, солодощі, а іноді навіть такі розкішні речі, як маргарин, масло, електролампочки» «Дім без господаря» Генріх Белль

Це вони  відважні і впевнені у своїх силах діти творитимуть нову Німеччину, це вони відбудовуватимуть її з руїн. Адже матері більшості з них вже ніколи не відновлять своїх моральних і психологічних сил. Певний, але нездоланний бар’єр між поколіннями також становить літературний інтерес для Генріх Белля. «Дім без господаря»- це не лише прямолінійний образ, це також символ свідомості, яка вже не підкоряється людським зусиллям.

«Вісімнадцяти років вона вийшла заміж за бравого єфрейтора, чиє тіло тліє тепер десь між Запоріжжям і Дніпропетровськом. І ось на двадцять другому році життя вона стала вдовою. У неї тримісячна дитина, два рушника, трошечки грошей, і вона дуже гарна». (Генріх Белль «Дім без господаря»)

Генріх Белль показує нам два типи жінок, які втратили своїх чоловіків у вирі Другої світової. Жінку, яка не може існувати без чоловіка (сильного плеча, запоруки фінансової стабільності), і жінки, яка жертвує своїм особистим життям  в ім’я сина. Гострими, письменницькими фарбами він змальовує два боки життя жінок у повоєнні роки в Німеччині. Водночас він доводить, що зрада і вірність не можуть бути цілковитими. Письменник взагалі не дає нам категоричних висновків. Він постає просто оповідачем, який не засуджує когось, але розповідає.

«Хлопчик, якого охрестили Генріхом, зростав у твердому розумінні, що поруч з матір»ю неодмінно має бути якийсь дядько». (Генріх Белль «Дім без господаря»)

Генріх Белль, як справжній літературний живописець, критичний реаліст, яскравими фарбами слова змальовує перед нами Німеччину після Другої Світової війни. Нащо він це робить?  Можливо, він хоче, або подібної трагедії більше ніколи не повторилося, а пацифізм став рефреном ХХІ століття. Але чи стане?

Автор: Оксана Бабенко

Фото з Інтернету