Фільм «Хайтарма» як болісне дзеркало історії

    Історія кримськотатарського народу для більшості жителів пострадянського простору має дуже символічний сенс.  Адже це нація, яка пережила жахливі репресії радянського режиму, але змогла повернутися до життя. Вона нагадує мальву, яка стоптана копитами коней, все одно продовжує рости. Вона уособлює незнищенність і волю до життя.

    Фільм «Хайтарма» режисера Ахтема Сейтаблаєва належить до тих стрічок, які потрібно дивитися із певним настроєм.  Глядач повинен думками налаштуватися на ту страшну сталінську епоху, відчути себе серед людей, які перебувають у капкані злочинного режиму.

    Вражає потужність та глибина режисерського задуму – показати трагедію депортації кримськотатарського народу. Митець бере на себе складне завдання, адже від радянського режиму постраждали мільйони людей, а  у 1944 році депортація – тобто примусове виселення людей із рідних домівок було якщо не звичним, то доволі розповсюдженим явищем. Однак Ахтем Сейтаблаєв звертає нашу увагу саме на депортацію невеликого, але наділеного вродженою гордістю та особливими традиціями кримськотатарського народу.

  Стати заручниками режиму… Просто пішаками на великій шаховій дошці історії. Це сьогодні, ми у сьогоденні переосмислюємо історичні явища, намагаємося аналізувати. А тоді людей які відважно боролися у Другій Світовій війні за Радянський Союз, або ризикуючи своїм життям в тилу рятували коней, фураж, намагалися якось пережити військове лихоліття, об’явили зрадниками Батьківщини, колабораціоністами.  Просто за те, що вони корінні кримці, а тогочасній владі понад усе захотілося заволодіти ласими територіями південного, надзвичайно мальовничого Криму.

Кіномитець крізь історію окремо взятої людини, її родину показує трагедію свого народу. Це  відважний кримсько-татарський льотчик Амета-Хан Султан (роль, якого до речі виконав сам режисер Ахтем Сейтаблаєв). Важливо розуміти, що військовий був не просто одним із багатьох відважних воїнів, хто захищав Батьківщину від нациських загарбників. Ахмет-Хан був двічі удостоєний звання Героя Радянського Союзу, єдиний радянський льотчик, який випробував понад 50 літальних апаратів. І цей воїн 1944 року отримує коротку відпустку додому, до Алупки.

*(на фото двічі герой Радянського союзу, льотчик Амет-Хан Султан)

   Там він зустрічається із своїми рідними, сусідами, відчуває силу рідного краю, його сталі традиції які не зникли у вирі воєнного лихоліття.  Амет-Хан Султан ще не знає, що вже за кілька днів його народ буде вивезений до Сибіруі понесе страшні людські втрати. А сам Ахмет-Хан буде насильно розділений зі своїм народом, але продовжить боротьбу із нацистами. І за виявлений героїзм отримає другу відзнаку Героя Радянського Союзу.

    Важливою складовою сюжету є художня деталь, яку вміло застосовує режисер. Це коли, кохана головного героя Феріде іде по степу разом з конями, яких вона порятувала від війни. Взаємозв’язок людини і коня, свобода духу і воля степу – все це переплітається у цій сцені. Багато художніх деталей застосовано під час показу депортації кримськотатарського народу. Мати, яка прагне потрапити у забитий дошками дім, бо там залишилося її дитя, (ми чуємо його плач поза кадром). Або папери, лантухи речей, які валяться з вікон – це радянські солдати насолоджуються нахабним мародерством. Або старий дід, якого солдат змушує підвестися і піти на площу – він ще не знає, що старець помер, застигнувши на порозі свого будинку. Моторошні сцени переплітаються із якщо не радісними, то сповненими надії моментами. Це народна кримськотатарська пісня – вільнолюбна і сумна, як дощ восени. Її  почали співати юні дівчата – в очах яких ще бринить сподівання на краще життя. І цілою площею, куди зігнали наляканих людей, лине пісня –  вона засвідчує національну ідентичність, а головне символізує свідому непокору режиму.

(* кадр із першого повнометражного криськотатарського фільму “Хайтарма”) 

    Режисер показав нам також вагони у яких везли людей. Збиті  із дощок прямокутники, куди ледь-ледь проникає повітря мали служити тисячам татар домом і прихистком – аж поки потяг не доїде до неозорих Сибірських просторів. Кіномитець і тут вдається до деталей: жінка, яка народжує прямо посеред вагону і її дитина – як символ вічного

колообігу життя, його продовження попри історичні перепитії. Старці, які відмовилися залазити до вагонів, і яких бездушно розстрілюють чекісти, закурюючи після цього цигарку.

   Останнім, найбільш пронизливим моментом є час, коли Амет-Хан Султан прибігає на вокзал в надії визволити свою кохану… Однак потяги із депортованими вже відійшли. У цілого народу насильно вирвали Батьківщину, забрали домівки. Велика частина депортованих просто не фізично не перенесла переїзд – вони загинули в дорозі. Під час депортації загинуло в 4 рази більше татар, ніж під час війни. Вдумливий глядач наприкінці фільму розуміє, що депортація була не просто жахливим, насильним переміщенням цілого народу до інших країв, а проектом запланованим на знищення…

    Особливої відзнаки заслуговують актори, які зіграли у фільмі. Відчувається, що вони всім серцем пережили трагедію кримськотатарського народу, проникнули у тяжке минуле.

  Атмосферу фільму надає своєрідна та вдало підібрана музика. Вона ґрунтується на основі етнічних татарських мелодій.

   На жаль, сюжет фільму «Хайтарма» надзвичайно актуальний зараз. Як всі ми знаємо, у 2014 році Крим окупувала Росія. Сотні кримських татар, які з такими складнощами повернулися на етнічні землі, знову змушені їх покидати. Адже життя в загарбаному Криму з кожним днем стає все нестерпнішим. Багато істориків вважають, що Радянський союз був побудований за принципом Російської імперії. Об’єднані під егідою Москви народи мали вторинне значення, адже офіційною мовою союзу була російська, а відчуття національної ідентичності, вірність своїм традиціям та вірі вважалися небезпечним «буржуазним націоналізмом». Складається враження, що Росія, на відміну від Німеччини, яка також була у полоні тоталітарної ідеології не визнала своїх помилок. Але за агресією завжди приходить каяття.

   Слово «Хайтарма» перекладається, як повернення. Це народний татарський танець. Напевно, у народних, етнічних танцях вирує пам’ять поколінь, історичний сенс. А це означає, що ПОВЕРНЕННЯ не за горами. І одного дня Крим буде справді належати корінним жителям – кримським татарам.

(* на фото кадр із художнього  кримськотатарського фільму “Хайтарма”)

Автор: Оксана Бабенко

Фото з Інтернету