ARTarea – інтернет-журнал журналу «ARTarea»
Театр Леся Курбаса вже не один рік зачаровує глядачів новаторськими та сміливими виставами. Ми поспілкувалися з молодим та перспективним актором театру Андрієм Петруком.
«питання «моє це чи ні» не виникало, та я і тепер не знаю цього, але не відрікаюсь..»
Бажання стати актором було імпульсивним, чи Ви довго йшли до цього?
– В мене було імпульсивним, навіть дуже. Бо я в дитинстві колись думав «Класно…актори», але коли був в одинадцятому чи десятому класі хотів йти на журналіста, або на українську філологію. Однак спробував свої сили у акторстві. Коли прийшов на творчий конкурс, побачив цю атмосферу, зрозумів, що в іншій професії себе не бачу.
– В школі часто відвідували театр?
– До вступу був в театрі 3 рази. Я з маленького містечка Франківської області, де театром і не пахне..якщо один раз в десять років привезе хтось з Франківська свою виставу то добре.
– У студентів часто буває переломний момент, коли вони розуміють, що вони розчаровані в університеті, системі навчанні, обраній професії, чи стикалися Ви з таким?
– Прямо як в нашій виставі «Диплом»(сміється). Ні, в мене не було такого. Щодо навчання, в нас може факультет ще такий , хоч я і не хочу ображати інші факультети, але в нас якось цінують моральні цінності більше…якщо можна так пояснити.
Звичайно були на 1 курсі мінімальні сумніви, бо коли після школи приходиш і бачиш, як треба працювати тут, думаєш «Воно мені треба?». Але питання «моє це чи ні» не виникало, та я і тепер не знаю цього, але не відрікаюсь..
– Один з сучасних митців, сказав «Натхнення – це казки, якими нас годували в минулому столітті. Насправді, навіть якщо це творча робота, це в першу чергу – робота» Чи Ви погоджуєтесь з цим? Або ж вірите в існування музи, натхнення?
– Натхнення якраз народжується в роботі. Іноді думаєш «Так би й не йти на ці репетиції», але приходиш,починаєш робити і не можеш зупинитись. Раз і 4 години вже пройшло..Коли? Як?
Але я не дуже погоджуюсь з висловом, це навіть не натхнення, а бажання має бути.
– У Львові, в інтелектуальних колах, творчість вашої групи називають вже «зародженням нового театру». Ви граєте на одній сцені з відомими і заслуженими акторами. Які відчуття від співпраці з такими людьми? Ви сприймаєте їх як викладачів, або ж радше порадників?
– В нас нема такого, щоб існував поділ «викладач-студент». Мабуть краще казати «наставник», хоч це трохи і пафосне слово . Звичайно, є повага, при чому з обох сторін. Все побудовано на повазі і любові. Як це в Сковороди було «Не вчи камінь котитися, просто прийми перешкоду – і він сам покотиться!».
Це дуже класно, коли є людина,яка старша за тебе, досвідченіша, але ви спілкуєтесь на рівних. Це дуже цінно,хоч і треба тримати баланс і не перегинати палки.
«Добре, коли театр змушує говорити сам з собою.»
– Театр імені Леся Курбаса завжди відрізнявся своєї неординарністю від інших театрів Львова, відходом від традицій і чогось буденного. Ваша група, втілювала як традиційні сюжети, так і експериментальні. Чи на Вашу думку правильно все ж таки повертатись до першоджерел, ставити традиційні вистави, бо все ж таки це наша історія, або пробувати щось нове, експериментувати?
– Як би то не було, першоджерело – це фундамент. На 1 курсі,наприклад, ми брали «Іліаду» Гомера, надзвичайно важкий твір. Класика – це фундамент,її не можна оминути. Потім вже на цьому фундаменті можна і будувати інше, пробувати той самий експериментальний театр. Всі ці сучасні автори все одно черпали матеріал зі старого, ну а як інакше? Не можна створити щось нове,не знаючи того, що було. Все взаємопов , язано.
– Багато століть тому, театр був місцем відпочинку,розваг.. Августин Блаженний у «Сповіді» писав, що «Людина приходить в театр, для того щоб поспівчувати трагічним подіям які він бачить на сцені. Він як глядач, хоче теж сумувати разом з акторами і оцей сум для нього є насолодою. Але це тільки в театрі, в реальному житті, він аж ніяк не бажає пережити те саме.»
– Театр не розважальна штука. Так, це дуже потужний комунікаційний рупор..але не місце для розваг, театр не ставить такої мети.
– Нещодавно прочитала такий коментар, що вистави не мають подобатись, і нам треба відмовлятись від таких вистав, що подобаються, а відвідувати такі, що провокують на думки. Погоджуєтесь?
– Трошки так. Хоча, якщо воно провокує думати, то мало б і подобатись. Добре, коли ти приходиш в театр, дивишся виставу і є про що подумати. Думати не щодо гри акторів, сценографію..але вистава саме думки зароджує. Добре, коли театр змушує говорити сам з собою.
– В рамках проекту «Театр сучасного драматурга» минулого червня була прем’єра вистави «Диплом» (автор молодий драматург Сашко Брама ред.). Ця вистава призвела до багатьох обговорень, довгих дискусій між студентами, викладачами і самими акторами, деякі нещадно критикували її, в той час як інші називали виставу найкращою в своєму роді. Яка на Вашу думку була першомета вистави?
– Взагалі «Диплом» -це документальний театр, хоч він і трохи відійшов від того. Воно про систему, іне тільки про освітню…Що таке система, чи підтримують люди систему, як люди з неї виходять,що воно народжує і що воно губить. Просто освіта – це один з прикладів цілісної системи
– Яким ви бачите своє життя після закінчення університету? Пов , язуєте його тільки з театром, чи можливо маєте ще якісь перспективи,плани?
-Я навіть не знаю,що відповісти. Звичайно, я надіюсь, що майбутнє буде пов , язане з театром…всяке буває, час покаже.
В Україні, на жаль, все це дуже повільно розвивається..Театри в такому застої. Я б хотів поїздити, багато чого треба набратись, але я звичайно,хотів би працювати тут.
– Український театр відроджується, чи вимирає?
– Це не мені судити. Я думаю,що він стоїть. Звичайно, є дуже круті вистави, амбіційні люди, які хочуть творити… Не завжди є вільна платформа, де можна все це розвивати. Все дуже консервується. Пам , ятаю, приїжджав режисер Київського театру «Дах» Троїцький, він планував зробити такий проект у Львові:запрошувати закордонних режисерів для співпраці з нашими акторами, робити нові вистави. Після того були такі коментарі, від людей дуже близьких до театру «А що це нам дасть?Що це дасть Львівському театру? » Хіба це мало дає? Коли актор працює з різними режисерами, стилями, він збагачується, росте професійно.
– Як, для людини, яка не цінує театральне мистецтво, пояснити користь театру?
– Театр змушує думати. Розширюється світогляд. Яку користь може дати театр?Звичайно,він тебе не нагодує не напоїть, але все ж воно щось докладає..по маленьким цеглинам будує людину. Навіть коли людина потрапляє на якусь не дуже хорошу виставу, вона вчиться аналізувати,критикувати, розвиває смак. Театр, разом з книжками,іншими культурними заходами зіграють дуже важливу роль у процесі розвитку людини.
Автор: Ревіде Зиятдинова
Фото з Інтернету