Життя у яскравому кольорі або загадка Фріди Кало

Фріда Кало відома серед широкого загалу. Її картини не сплутати  з іншими –  вони мають особливий, дуже сміливий стиль з яскравим насиченим кольором.

Але картини Фріди стали такими своєрідними не випадково.  Цьому «посприяло» її нелегке, дуже трагічне і дуже щасливе життя.

У 19  років Фріда потрапляє у автомобільну катастрофу – автобус на якому вона їхала розбивається. Дівчина отримує непоправну травму спини, лікарі пророкують, що вона ніколи не зможе ходити. Щоб відволіктися від сумних думок, Фріда починає малювати, ніби виплескувати свій біль на папері. Попри всі прогнози і завдяки неабиякій силі волі художниця встає на ноги  і згодом іде до Дієго Рів’ єри – митця-комуніста, аби він оцінив її картини. Художник вражений сміливістю і новаторством художниці – ось такий початок фільму Джулії Теймор «Фріда».

Цей фільм після перегляду стає особливими для тих, хто хоча б трохи цікавиться мистецтвом. Кіно показує нам двох потужних мистецьких постатей – Фріду Кало та Дієго Рівєру, які були разом дуже щасливі і нещасні водночас.  Також стрічка допомагає краще зрозуміти картини Фріди та Рів»єри, які  пересічний глядач не відразу може сприйняти.

Взагалі кіно зняте дуже майстерно. Перший кадр, який бачить глядач це Фріда Кало, яка у ліжку виїжджає на свою першу виставку у Мексиці.  Неймовірна автентично мексиканська краса «Синього дому» (будинку де жила Фріда Кало), ідоли майя, вишивка на подушці художниці та сам її  національний мексиканський одяг –  все це захоплює глядача, не відпускає. До найменших деталей продуманий одяг головної героїні. Упродовж всього фільму Фріда постає, то як революціонерка-комуністка (у характерному береті, який нагадує нам берет Че Гевари), то як смілива феміністка (чоловічі костюми, коротка стрижка), але найчастіше художниця зодягнена у яскравий мексиканський одяг.

Природа знята також бездоганно. Мексика постає у нашій уяві, як країна гостинного літа, на противагу якій з»являється холодний похмурий Нью-Йорк.

Але найцікавіше режисерське рішення у іншому.  Збоку Джулії Теймор було дуже сміливо подати життя художниці крізь призму її картин. Час від часу у найбільш драматичні моменти головна героїня застигає і нібито переноситься на полотно картин, які ніби «оживають» перед нашим поглядом. Це створює емоційне, незгладне враження.  Глядачі ніби відчувають те саме, що відчувала художниця, коли малювала картини, ми починаємо розуміти ту чи іншу метафору, заглиблюватися у художні деталі. Наприкінці стрічки подаються рядки зі щоденника Фріди Кало: «Я надіюся піти, і вже не повернутися». Остання картина Фріди ніби згорає і це підштовхує нас до розуміння того, що все скінчено, художниця спалена у крематорії. Цей пронизливий момент залишається у надрах душі надовго. Відчуття спустошення, обірваності життя не покидає.

Це той фільм, який можуть дивитися не лише поціновувачі мистецтва, але і всі охочі. Бо ця стрічка пронизана емоціями, відчуттями, які ми переживаємо кожен день, кожну мить. Цей фільм про життя навколо нас.

Автор: Оксана Бабенко