ARTarea – інтернет-журнал журналу «ARTarea»
Така вже політична зараз ситуація, що слово «війна» коливається у повітрі, як невидимі радіохвилі. Ми нібито не можемо побачити це слово на власні очі, і ще не відчуваємо сріблястого блиску зброї на вулицях кожного дня, але це може статися будь-коли. І не дивно, що воєнна тематика у літературі тепер виходить на перший план.
Так, кілька днів тому я відкрила перші сторінки роману чеського письменника Ярослава Гашека «Походеньки бравого солдата Швейка». Немало чула про цей твір. Це були зачаровані відгуки багатьох людей. І чомусь думала, що роман захопить і мене. Так, захопив, але і дуже неприємно вразив. Хто такий бравий солдат Швейк – великий іронізатор, незламний оптиміст, чи просто нахаба-цинік?
Гумор і війна речі сумісні?
Перша світова війна дійсно виявилась сміховинним явищем в історії людства. Це була просто боротьба за розподіл колонізаторських інтересів між провідними державами світу. Фактично люди помирали через пожадливі амбіції своїх можновладців. Але чи гумор і війна речі сумісні? Чи гумор може взагалі зачіпати таке поняття як смерть, як поранення на полі бою, та навіть і дезертирство? Адже дезертирство у ті часи навряд можна було назвати простим боягузтвом. Деякі люди не хотіли просто так віддавати своє життя у цій м»ясорубці історії і намагалися виробити якісь схеми аби не йти на ту війну.
І от на фоні цих злигоднів, морального занепаду, світової трагедії з»являється бравий солдат Швейк, який навіть не приховує свого ідіотизму і гордо заявляє про те, що військова комісія визнала його недоумкуватим.
— Не робіть ідіотської міни.
— Це від мене не залежить, — серйозно відповів Швейк. — Мене з військової служби списали за ідіотизм, і особлива комісія офіційно визнала за ідіота. Я офіційний ідіот.
«Походеньки бравого солдата Швейка”
Вічно усміхнений ідіот
Він дивиться на все з таким позитивом, що це напевно найбільше і підтверджує його не зовсім здоровий душевний стан. Головного героя не лякають ні стіни в»язниць, ні перебування у божевільні, ні сама війна.
«Отож, в той незабутній день вулиці Праги були свідками зворушливого прикладу істинного патріотизму. Стара штовхала перед собою коляску, в якій сидів чоловік у фуражці з блискучою кокардою і ромахував милицями. У петлиці красувався яскравий букетик квітів. Чоловік цей, ні на хвилю не спиняючись, кричав на всю вулицю: «На Білгород! На Білгород!». «Походеньки бравого солдата Швейка».
Тобто автор так тендітно нам натякає, що в ті часи іти на війну збоку Австро-Угрщини могли лише божевільні фанатики? Автор забуває про потужну брехливу імперську пропаганду, яка всіляко проводилася серед учнів шкіл, студентів. Коли ідучи на війну люди були засліплені і вірили, що йдуть «на праве діло» в ім»я своєї Батьківщини, навіть нехай та війна була загарбницькою.
Армію Гашек не те що висміює, він з неї всіляко знущається. За сюжетом читач зустрічає серед військових чинів або недалекоглядних тупаків або злих і гулящих офіцерів (полковник Краус, який пояснює найелементарніші речі «це вулиця, бо з боків дороги стоять будинки», офіцер Лукаш, який виявляється непорядною, часто злою людиною, не кажучи вже про інші мілкі постаті). Автор показує «прусський» армійський порядок, країну-армію, яка загрузла у власній бюрократії, у імперській застарілості. Все це він подає через призму їдкого вбивчого цинізму. Для Швейка немає почуття любові, він практично не вміє розчулитися, засумувати.
Трагізм життєрадісної жорстокості
Наприклад, епізод з кішкою. Так, кіт – це ніщо у час воєнних дій, але коли випадково вона їсть крем для взуття і гине, Швейк холоднокровно кидає її у підвал. Йому байдуже до цього інциденту. Адже за словами солдата: «Життя таке, що вічно щось трапляється».
Більшу частину книги Швейк не воює, він всіляко «линяє» від фронтової боротьби, хоча нібито і хоче воювати. Але то сидить по тюрмах-лікарнях, то працює денщиком у офіцера.
Трагізм цього роману полягає у тому, що Швейк зовсім не має співчуття, навіть коли його служницю арештують ми не чуємо від нього слів жалю. Або коли його компаньйон по тюремній камері хоче повіситись, а Швейк не відмовляє його, не втішає а навпаки пропонує методи самовбивства. Солдат ніби навмисне поглиблює трагедію цієї людини, підтверджує, що життя друга після в»язниці буде понівечене. Таке відчуття ніби головний герой – це тупий робот, який у лихоліття війни натягнув на своє обличчя життєрадісну бутафорську маску і з усього насміхається.
Пацифізм проти гумору?
Я не проти гумору, навіть Ремарк, автор пронизливо трагічного воєнного роману «На Західному фронті без змін» писав про гумор у часи Першої Світової:
«Ми жартуємо не тому, що нам притаманне почуття гумору, ні, ми намагаємося не втрачати почуття гумору, бо без нього ми зникнемо» Еріх Марія Ремарк «На Західному фронті без змін».
Але набагато потужніше пацифістське враження справляють не такі ось позитивістські романи як «Походеньки бравого солдата Швейка», де війна – це просто веселенька пригода, такий собі спосіб гарно провести час, а серйозні і трагічні прозові твори.
Можливо, саме для людей, які колись критикуватимуть роман, Ярослав Гашек писав такі пророчі рядки:
« Люди, які тремтять від сильних вражень, просто боягузи, які лякаються справжнього життя, і такі люди наносять найбільшу шкоду культурі і суспільній моралі» «Походеньки бравого солдата Швейка»
Але вся біда в тому, що якби справжнє життя було таким огидним, аморальним і в той же час життєрадісним, як виставив його автор, то світ давно б вже канув у небуття. І роман дійсно складає на читача потужне враження – когось звеселяє, а когось обурює. І цих вражень-таки боятися не варто, так як з цього твору можна лише посміятися, але не запам»ятати на все життя. І на сам кінець наводжу ще декілька «незабутніх» і «повчальних» цитат із роману.
«Життя людське взагалі таке складне, що життя окремої людини, насмілюся доповісти, пане, ні чорта не коштує»
«Людина-то хоче бути величною, а насправді вона лайно»
«Якби всі люди піклувалися лише про добробут інших, то давно б вже між собою перебились»
Автор: Оксана Бабенко