Театр Пушкіна поринув у Москву початку ХХ століття

Роман «Майстер і Маргарита» М.А.Булгакова сьогодні не втрачає своєї актуальності. П’єса відомого російського драматурга Михайла Рощина, режисером якої став заслужений працівник культури України Анатолій Вецнер, вкотре довела популярність класичних творів серед харків’ян. 3 квітня Харківський академічний російський драматичний театр ім. О.С.Пушкіна об’єднав театралів різного віку та статі, які насолоджувались виставою протягом двох з половиною годин.

Автори спектаклю інтерпретували булгаковський текст по-своєму: Маргарита, роль якої виконувала заслужена артистка України Надія Паницька, при знайомстві з сивочолим Майстром була вже досить немолодою, що відрізняється від оригінального тексту. Автора роману про Понтія Пілата та мандрівника Ієшуа зіграв народний артист України Анатолій Кубанцев – художники-постановники таким чином підкреслили філософську спорідненість персонажів. Історію про страченого правдолюбця читав Майстер своїй коханій. Неповторною виставу зробили не лише розкута та щира гра акторів театру, а й масштаб декорацій.

Прем’єра спектаклю на театральній сцені відбулась 19 березня 1988 року. Сам ХАРДТ ім. О.С.Пушкіна минулого року відсвяткував своє 80-річчя.

Молоді харківські художники створили ідеальний дім

Харківська галерея «Бузок» презентувала арт-проект «Дім», який стартував 18 березня. За офіційною інформацією, виставка має тривати до 1 квітня, хоча навіть 5 числа відвідувачів не бракувало.

Учасники проекту намагались створити домашній затишок та передати тепло родинного кола – деякі картини розміщено у символічних круглих рамках . Пастельні тони стін галереї, ніжні відтінки жовтого, зеленого, коричневого, рожевого, блакитного додають роботам особливої виразності. Художниця Дар’я Хрисанфова змальовує домашній трепет у вигляді кімнатних квітів, вазонів із фруктами, зокрема яблук («Солом’яне яблуко», «Очерки. Спогади»). Митець Денис Стадник бачить особливу теплоту в замріяних образах жінок, силуети яких то відображаються в дзеркалі («Місяцелиця»), то в віконних рамках («Зникаючий сон»), то зображені з морськими мушлями («Посмішка»). Душевний спокій відчувається в пейзажах майстрині Елізи Мамардашвілі («Автопортрет», «Зима», «Переплетіння»). Картини Олексія Постульги зігрівають теплом мініатюрних світильників та дивують абстрактно розмальованими тремпелями на вішалках. Заворожує і витвір Каті Науменко: пісочно-жовті відтінки пляшки, люстерка, обплетеного квітами та розкиданими навколо фруктами.

«Мене надихає навколишній світ, – зізнається учасник арт-проекту Денис Стадник. – Все життя. Творчість – це як спосіб доторкнутися до того, що оточує. Потреба у вираженні. Напевно, свій внутрішній світ можна виразити за допомогою поезії. Значення слів (символів, образів) убиває їх суть, а поезія доносить свою ідею прямо до серця. Картина не повинна перетворюватись на розповідь.

Для мене сім’я – це коли себе відчуваєш не маленьким відокремленим і наляканим «я», а частиною чогось значно більшого, єдиного. Домашній затишок – це коли заповнюєш навколишній простір теплом і турботою, а Дім у відповідь дає тобі те ж.

Я намагався не вигадувати свої роботи, а просто стежити за їхньою появою, відчувати, коли вони противляться і тоді їх відкладати, або ж забувати про все разом з ними. Неможливо що-небудь донести до глядача – він співучасник творіння і бачить лише те, що вже є всередині нього, а роботи лише привід.»

Автор: Альона Філіпова