Викрасти шматочок щастя

Напевно, багатьох сучасних глядачів фільми про нацистську Німеччину лякають і приваблюють водночас.  Після таких шедеврів як «Список Шиндлера», «Хлопчик в смугастій піжамі» і «Піаніст» здається, створити щось краще вже неможливо. Для того, щоб подивитися таке кіно потрібно

бути морально готовим до неабиякого потрясіння, яке потім буде переслідувати тебе тиждень. Це складно, але саме ось такі трагічні фільми дарують отой жаданий «катарсис», тобто очищення душі через співчуття чи страждання, яке понад усе цінував Арістотель. Давньому греку здавалося, що через перегляд драм людина підноситься, а завдяки комедіям міліє.

Але фільм «Викрадачка книг» не є драмою до кінця. Це розповідь про реалії нацистської Німеччини очима маленької дівчинки. Про маленькі радощі, і трагедії, про усмішку, і сльози, про те, що попри все життя продовжується. Як казала Одрі Хепберн: « Не думайте, що упродовж війни ми тільки сиділи і плакали. Там було місце всьому – і радості і печалі».

Родзинкою фільму є також те, що «голосом автора» виступає «голос Смерті». Це особливий образ. Смерть тут не є поганим героєм. Вона просто виконує свою монотонну роботу, переносить душі «у світ кращий». І втомлена вже не знає коли і відпочити. Одного разу, забираючи молодшого братика Лізель Мангомері Смерть зупинила свій погляд на цій дівчинці. Чимось вона її зацікавила. Потім поміж своїми «відрядженнями». Смерть час від часу поверталася і здаля спостерігала за дівчинкою.

Лізель втрачає свого брата, а потім осиротівши потрапляє на виховання до простої німецької родини. Їй важко прижитися серед чужих людей. І не вміючи раніше читати вона поступово відкриває для себе особливий світ – світ книг. Навколишня реальність лякає: у школі хор гарно вдягнених учнів співає оду Гітлерівській Німеччині, а в цей час відбуваються акції єврейських погромів, і цілі квартали перетворюються на «вулиці жовтих зірок» (жовті зірки були тавром євреїв у нацистів). Як зрозуміти цю реальність? Добре це чи погано? Хто такий фюрер? Чи гідні євреї на життя? Чи можна книги спалювати? Ряд питань постає перед душею 12-річної дівчинки. І саме книги стають отим орієнтиром, оазою серед безумства і відкривають очі на все. Але непотрібно думати, що головна героїня залишається лише у паралельній книжковій реальності. Книги допомагають також зрозуміти людей навколо себе. Свого вітчима-маляра, який стає уособленням милосердного пацифізму і здоровомисл»ячої людини. Єврея Макса, який незабаром  стане одним із ключових героїв фільму. Руді, який стає соратником і вірним другом для Лізель.

Окремого слова заслуговує і гра акторів. Юна канадка Софі Неліс може незабаром стати чудовою дорослою акторкою. А поки дитяча роль вдалася їй на найвищому рівні. Цікаво, що почавши кінокар»єру лише у 2011 році, Софі досягла вже неабиякого успіху і має вже 5 престижних нагород.

Трейлер до фільму

Джеффі Рой Раш, який неодноразово знімався у історичних фільмах («Закоханий Шекспір» (1998), «Єлизавета» (1998) та багатьох інших блискуче втілив образ Ганса – вітчима Лізель. Його герой вийшов дуже життєвим. Можливо в чомусь нерішучим, дещо розгубленим чоловіком, який втім має дуже добру, світлу душу і вміє подарувати надію лише одним своїм поглядом «кольору розтопленого срібла».

Емілі Вотсон, у ролі прийомної матері Лізель, Нікол Лірш (Руді Штайнер), Бен Шнетцер (Макс) створюють колоритні, наповнені змістом образи, які потім довго не виходять з голови.

Маркус Зуссак за мотивами книги, якого і був знятий фільм народився  після повалення нацистського режиму. Зараз цьому австралійському письменнику всього лише 38 років. Здавалося як можна було так правдиво написати про тогочасні реалії? У цьому автору допомогла його родина, адже саме у спогадах своїх батьків письменник і провів своє дитинство. На жаль, поки що перекладу твору українською не існує. Є лише доволі недбалий російський переклад, на який втім читач не особливо зважає, адже майстерність автора заворожує з першої сторінки.

Фільм «Викрадачка книг» (2013 р.)  є справжнім шедевром. Можливо, йому бракує трагедійності, масштабності, які стали вже традиційними при висвітленні теми нацистської Німеччини. Та не потрібно забувати, що історія окремої людини глибше западає  в душу, аніж збірні історії цілих поколінь. Сучасний глядач хоче бачити людину на тлі епохи, а не епоху на тлі людини. Творці «Викрадачки книг» взяли до уваги цей принцип і чесно показали світ у часи Другої світової війни таким, який він і був.

Автор: Оксана Бабенко