Кольорова палітра архітектури

Бути художником дуже складно – це довгі роки навчання, пошуки власного неординарного стилю, постійне творче горіння. Маша Торчилова – це та людина, яка вже майже відшукала свій власний стиль.  Дівчина дивиться  на світ «очима художника», помічаючи незвичне у буденному.

– Розкажи коли і як ти почала малювати? Що це для тебе?

– Напевно, як і кожна дитина почала я почала собі малювати, а батьки підтримували мене в цьому починанні: купували олівці, альбоми. В дитинстві, коли наша родина переїжджала з одного району до іншого переді мною постав вибір: бандура чи малювання. І я обрала малювання, адже брат моєї прабабусі також був художником, а отже я продовжувала художню традицію.

– Чи архітектура, якою ти зараз займаєшся не заважає твоїй творчості? Адже живопис, графіка – це більш вільні напрямки, а архітектура статична, іноді навіть аналітична наука.

– Архітектура навпаки сприяє моїй творчості. Ми переходимо від проектування простих кубиків до справжніх будівель. Хочеться «вкласти» своє мистецтво, творчий потенціал у створення чогось нового, особливого. Якщо малюєш, то створюєш образ і переносиш в архітектуру, поєднуєш. Так, архітектура статична, але дозволяє тобі відкрити у своїй творчості нові грані, ставить нові цікаві завдання.

– У твоїй творчості раніше переважали рослинні орнаменти. Чи можна це якось втілити в архітектурі?

– Рослинне я малюю орнаментами, геометричними фігурами. Це можна переносити у ландшафти, рослинне оформлення  будинків. Образ будівлі можна зробити в такому руслі. Мені здається, що рослинність – це зародження. Квітка – це поступове життя, вона спочатку з’являється, а потім поволі розвивається. Це близько мені.

– Що служить джерелом твого натхнення?

– Все що завгодно. Від погоди і до домашньої тваринки.  У мені народжується щось нове, навіть нові люди, їх образи. Мене щось вразило, зачепило і це хочеться розповісти – по своєму. Оце по-своєму і є джерелом моїх орнаментів. Навіть коли влітку просинаєшся і бачиш, що в душі вода стікає по твоїх ногах, то здається, немов то холодні живі квіти. А ось нещодавно вдома було холодно і я замерзла, а кішка стрибнула мені на ноги і стала «живими» капцями. Все, що ти бачиш, відчуваєш викликає певний стан, який пропускаєш крізь себе, а потім «виплескуєш» на папері.

– Чи можна людину навчити малювати? Чи можливо навчання лише «шліфує», удосконалює закладений потенціал?

– Не обов’язково мати академічну довершеність в малюнку. У кожного різне розуміння мистецтва. У всіх закладений певний талант і всі по-різному його проявляють. Можливо, талант вдається відкрити у дитинстві. Чи з часом, у 30, 40, 80 років. Тобі це стає вже потрібним і малюєш, малюєш.

– Якби ти створювала головний шедевр свого життя, щоб це було?

– Ну взагалі-то це діти. Але якби це стосувалося мистецтва,  то мені хотілося б поєднати все, що вмію –і малюнок, і килимарство і архітектуру. Зараз я починаю захоплююсь архітектурою, і якщо я в достатній мірі захоплюсь нею, то, напевно, це був би проект будинку. І зовні і всередині з усіма елементами,  Хотіла б створювати і галереї, і готелі. У готелі, наприклад, зробила би мозаїку в народному стилі. Чому відділятися від минулого? Адже минуле є основою сучасного. У архітектурі все ґрунтується на старому, без цих знань ми навіть не могли б закласти фундамент.

– Зараз багато людей виступають проти постмодернізму. Як ти думаєш чи замінять його чимось новим, а може це вже кінцевий етап мистецького розвитку людства?

– Звичайно ж прийде щось нове.  А може ми повернемося до старого і це буде новим для нас. Зараз зростає велике і потужне покоління митців, яке обов’язково створить щось нове. Все тече, все змінюється, не можна стояти на одному місці.

– Зараз живописна картина потроху стає атавізмом. Навіть паперові книги поволі відходять в небуття.

– Мені шкода людей, які прагнуть до електронного. Особисто мені приємно відчувати. Брати до рук «живу» книгу, навіть нюхати її. Нещодавно мені подарували книгу, яка пахла лаковими туфлями. Мені подобається сприймати  світ через 6 відчуттів. Я люблю відчувати дотик, матеріал. Так само створюючи будинки прагнутиму зробити їх  «живими», хоча  вони й будуть створені з «неживих» матеріалів.  Адже навіть будинки оживають, якщо митець вкладає у них шматочок душі.

Розмовляла Оксана Бабенко

Фото надані Машою Торчиловою