ARTarea – інтернет-журнал журналу «ARTarea»
Кожен з нас чув слова з коренем «гот-», і в кожного виникали різні асоціації: в одних – з древнім народом, в інших – з однією зі субкультур, в ще інших – зі середньовічними храмами. Насправді ймення готів має складну історію і протягом віків використовувалося в різних значеннях
Готами називали германські племена, які в 1- 2 ст. нашої ери переселилися з території сучасної Швеції (так званої Гетики) у північне Причорномор’я та Крим, де вони заснували королівство Оюм і прийняли аріанство – єретичну гілку християнство. Згодом вони розділилися на вестготів та остготів і, будучи потісненими кочовими гунами, наприкінці 4 ст. разом з іншими племенами посунули на Римську імперію, ставши авангардом Великого переселення народів. Вестготи пройшли чи не всю південну Європу і, пограбувавши Рим у 410 році з Аларіхом, заснували нову державу з центром в Тулузі, яка охоплювала південну Галлію та Іспанію. Остготи ж утвердилися в Італії в 493 році. Однак, перше королівство було знищене арабами в 8 ст., друге – візантійцями в 6-му, кримські готи існували ледве не до Нового часу, проте всі вони зрештою розчинилися серед місцевого населення, взявши участь в етногенезі багатьох народів, а їхня назва закріпилася в європейських мовах як позначення чогось варварського (італ. Gotico, фр. Gothique, нім. Goten).
Вже в добу Ренесансу італієць Джорджо Вазарі цим словом назвав мистецтво Високого та пізнього Середньовіччя, для того, щоб підкреслити його варварську сутність на противагу тодішнім орієнтирам. Такі асоціації у мистецтвознавця готичний стиль викликав через, на його думку, штучність і надмірну ускладненість, яка так контрастувала зі світлим мистецтвом доби Відродження, що особливо виразилося в архітектурі. Мова йде про славнозвісні готичні храми з їх високими та гострими шпилями, багатими на деталі фасадами, великими різнокольоровими вітражами, великими колонами та загальним похмурим видом. Саме такими є собори в Шартрі, Реймсі, Кельні, Кентербері, Лондоні, Мілані і, звісно ж, в Парижі – легендарний Нотр-Дам де Парі.
Окрім того, в ту добу стали вельми поширеними книжні мініатюри, що містили складні та химерні образи, статуї та портрети, які, на відміну від попереднього романського стилю, не були умовно-символічними та відображали реальні емоції та риси обличчя. Загалом, сам напрям був наче відбитком тодішньої філософії, яка трактувала людину як грішну та недосконалу істоту, яка живе в небезпечному зіпсованому світі, де йде боротьба між Богом і дияволом. Втім, як вже було сказано, готика відійшла у минуле на користь гуманістичного Ренесансу і почала сприйматися в дещо негативних тонах. Можна сказати, що за нею вже тоді почав закріплюватися статус чогось похмурого та темного.
Остаточно він закріпився з появою так званого «готичного роману» в другій половині 18 століття, названого так через те, що основні події цих творів відбувалися в готичних соборах та середньовічних замках. Письменники цього напряму зверталися переважно до моторошних тем та образів, які мали б викликати жах у читача – ожилі мерці, фантастичні істоти, магія, прокляття, загадкові вбивства та паранормальні явища, трагічна любов і сексуальні табу були звичними елементами цих книг, які стали дуже поширеними серед освіченої частини населення Європи. Найвідомішими готичними романами стали «Замок Отранто» Хораса Воллола, «Монах» Метью Люїса, «Рене» Шатобріана, «Франкеншейн» Мері Шеллі та «Еліксири Сатани» Ернста Теодора Амадея Гофмана. Сам жанр доволі сильно вплинув на розвиток романтизму, дав поштовх до виникнення літератури жахів та фентезі (що особливо помітно у таких романах як «Дракула» та «Привид Опери») і остаточно сформував готичну естетику – похмуру, моторошну і при тому привабливу та романтичну.
Своєрідним втіленням цієї естетики є декаданс кінця 19 століття з його занепадницькими ідеями, естетизмом, аморальністю, та оновленим інтересом до темного та демонічного. Такою є, наприклад, поезія Шарля Бодлера («Квіти зла»), твори Оскара Уальда («Кентервільська примара», «Портрет Доріана Грея») чи, скажімо такі містичні романи як «Скорбота Сатани» Марії Кореллі і «Там, внизу» Жоріса-Карла Гюісма́нса
У той самий період готика повернулася в архітектуру, що вилилося у побудову неоготичних соборів та палаців по всьому світу, до яких і належить львівський Костел Святої Єлизавети. Загалом, Вікторіанська доба знаменувала собою впровадження готичної естетики й в інші сфери: це і мода (Вікторіанський культ смерті, носіння темного траурного одягу, що започаткувала сама королева Вікторія після смерті чоловіка), фотографія ( поширення посмертних світлин, так звані «безголові портрети» та «спіритичні фотографії», на яких нібито потрапляли привиди померлих людей), дизайн. Готика запанувала над в царині людського духу.
Ті чи інші її ознаки були присутні в усьому мистецтві 20 століття з його війнами, трагедіями,світоглядними кризами та переоцінками цінностей, але вповні готика себе знову проявила в напрямі, якого досі майже не торкалася – музиці. Наприкінці 70-х років колишні панки, які розчарувалися в основних ідеях своєї субкультури, створили новий напрям в музиці – пост-панк. З панк-роком його ріднила лише простота композицій, все інше кардинально змінилося: замість жорстких гітар прийшов м’який монотонний звук з домінуванням басу та ударних, замість різкого вокалу – спокійний, сповнений «відреченості» спів, замість прямолінійних соціально-політичних текстів – філософська, яка торкалася питань сенсу життя та смерті і апелювала до тої ж естетики декадансу та готики. Навколо пост-панку та спорідненого з ним готик-року, представленими такими гуртами як «Joy Division», «The Cure», “The Sisters Of Mercy”, “Siouxsie and the Banshees”, виникла нова субкультура готів, які перейняли чи не всі атрибути готики з попередніх епох: любов до темного та похмурого, що проявилося в чорних вбраннях, часто стилізованих під вікторіанські, вишуканих зачісках та моторошних макіяжах, інтерес до містики та «диявольщини», захоплення філософією та готичною і декадентською літературою, песимістичний погляд на буття… Ця субкультура стала квінтесенцією всього темного мистецтва що існувало досі: середньовічної готичної архітектури, готичного роману, декадансу, вікторіанського стилю і тогочасних музичних ідей. При тому для більшості вона так і залишилася незрозумілою і в свідомості обивателя викликала асоціації зі сатанізмом, хоча прямих відношень до цього світогляду не мала. В руслі готики виникли ще кілька музичних стилів: дез-рок, дарквейв, готабілі, готик-метал, який зміг поєднати жіночий оперний вокал з чоловічим гроулом, і готична альтернатива, представлена гуртом «HIM», який своєю популярністю в 2000-ні роки породив так званих «херок» – юних дівчат-шанувальниць колективу, які використовували лише зовнішні атрибути готики, тим самим викликаючи неприязнь самих готів. Зараз їх популярність пішла на спад, хоча вони досі існують.
Загалом, готика це неоднорідне явище, яке в кожне століття, попри спільні ознаки, проявлялася по-різному. При тому вона завжди викликала інтерес в багатьох людей, для яких темне не означало щось погане і неправильне, а лиш іншу сторону дійсності, з якою кожен має справу і яка поправду є красивою. Цікаво, а що сказали би древні готи, якби взнали, що саме потім назветься їх іменем?
Автор: Michael Sokulskiy
Фото з Інтернету