Сербія: крок у незвідане

Перша самостійна подорож… Ці слова крутилися у моїй голові з того моменту, як я дізналася про поїдку. Безперечно, я неймовірно хотіла подивитись на іншу країну – Сербію, але маленька, «домашня» дитина навіть не думала їхати від батьків у далекі мандри так скоро (мені було всього 11).

Коли я збиралась їхати, то зробила собі маленький зошит із елементарними фразами сербською, бо думала, що їду в чужу країну і якось треба порозумітися з людьми. Хоч би раз скористалась тим нещасним «словником».

Згадую, що першим розчаруванням на порозі нових відкриттів стала валіза. Довго-довго я обирала що саме брати з собою, змусила маму купити нову піжаму й безліч інших дівчачих штучок. «Вибір одягу в поїздку для дівчинки – це основна мета подорожі взагалі-то. Я ж буду фоткатись!»  – крутилось у мене в голові протягом усіх зборів. Як нормальна дитина я вивантажила усю шафу з речами і покликала маму, аби вона допомогла мені все гарненько спакувати. Але тут мене охопив шок: мама сказала, що їду я і тому маю сама скласти усі речі, аби потім знати що і куди поклала.

Сідаючи в автобус, чесно кажучи, я неймовірно боялась і стримувала себе від сліз. Автобус від’їжджав, тато з мамою перетворювались на дві маленькі плями, а я вже готова була розревітись не виїхавши навіть з міста. Так почався мій перший крок у невідане: сльози, страх і дурна валіза.

Так от, перші перетини кордону, я пам’ятаю мало. Згадується лише настанова керівників, щоб ми вели себе стримано й не дуріли перед митниками. Ми перетнули кордон без проблем.

Дорога до Нові Саду здавалась нескінченною. Ми їхали, зупинялась, їли і знову їхали. Доїхавши до пункту призначення нас розселили і ми вже були в руках тимчасових батьків.

Нові-Сад – друге за кількістю мешканців місто в Сербії, розташоване на березі річки Дунай. Сьогодні в місті збереглося дуже мало старих будинків, бо під час революції 1848-1849 р.р. багато зруйнували. Загалом у Нові-Саді панує архітектура ХІХ ст. На центральній площі Свободи знаходиться костел Пресвятої Діви Марії, збудований в неготичному стилі і є найвищим у Воєводині; кафедральна церква святого Георгія, що є головною православною церквою; єпархіальне управління; релігійний осередок українців і русинів – Успенська церква; а також міська ратуша.

Місто оживає ввечері, коли на головну площу ставлять атракціони й організовують концерти. Ось тоді Нові-Сад захоплює усіма барвами кожного туриста.

Говорити багато про кожне відвідане місто буде дуже довго. Загалом, Сербія не дуже відрізняється від України. Схожі міста, площі, природа, навіть мова.Цікаво, що у країні дуже багато храмів і церков для різних конфесій. Кожен може обрати собі улюблену. Якою б схожою з Україною не була Сербія – вона таки інша й по-своєму прекрасна.

Автор: Яна Русіна

Фото (частково надані автором, деякі з Інтернету)