Три митці народжені після смерті

«Коли щось у тобі говорить:

«Ти не художник», зараз же починай писати».

(Вінсент Ван Гог)

Ви досі пишете «в шухлядку»? Бабуся не реагує на вигуки «митець має бути голодним!», пхаючи Вам до рота вже третю котлету? Батьки гарчать, що краще би Ви, як майбутній інженер-технолог, випускали з-під свого олівця креслення, а не «калякали» олійними фарбами? А може, Ваші картини, місце яким – у Луврі праворуч від «Амура і Псіхеї», прибиті заіржавілим цвяшком до безглуздих шпалер у тітки в передпокої?

      Мабуть, Вам би варто було замислитися над цим, якщо у Вас у творчій спадщині – дев’ять портретів власної п’ятки чи сонети банановій шкірці. Однак цілком імовірно, що Ви – черговий невизнаний геній, людина не своєї епохи. Отож не зневіряйтеся в собі, можливо, на сусідній вулиці вже підростає лавр для Вашого вінця. А поки спробуйте надихнутися історіями трьох «божевільних», чия геніальність була визнана тільки після смерті.

Мистецтво крізь призму абсенту

Першим ми згадаємо вільного художника-самоука, невдаху – за життя і легенду – вже в труні – Вінсента Ван Гога. Протягом ледь не всього творчого шляху найближчими товаришами митця були Нерозуміння, Зневага та Злидні. «Чудернацькі»  роботи «бездарного» живописця не були цікаві висококультурній публіці. Хоча міфи про власноруч відрізане вухо в періоди депресії та єдину продану картину вже частково зруйновані, реалії життя

Ван Гога аж ніяк не назвеш безтурботними. Дослідники стверджують, що сам художник, не дочекавшись омріяного визнання аудиторії, «засів» на шиї брата Тео. Той, сподіваючись на талант Вінсента, бажав і собі мати хоча би якийсь зиск, тому забезпечував його пензлями, полотнами та фарбами найвищої марки. Здавалося би – про що ще мріяти художникові? Однак Ван Гог не був захмарно альтруїстичною особою. Мистецтво – мистецтвом, а в животі бурчить, і внутрішнє «я» слави просить. Не зумівши задовольнити ані одне, ані інше, живописець з головою пірнув у безпам’ятний світ абсенту. Звідси – депресія, припадки, схожі на епілепсію, заброньоване ліжко-місце в психіатричній лікарні. Незадовго після констатованого висновку «Вилікуваний!» в історії хвороби Ван Гога, він, за найбільш поширеною версією, вистрілив у себе з револьвера. За словами Тео, його брата, останні  слова митця – «La tristesse durera toujours» ( «Сум буде тривати вічно»).

   «Хвороба духу» Франца Кафки

Наступний геній, чиє життя минуло у безпам’ятних мандрах від дрібної інтровертивності до глибокої соціопатії, чия творча спадщина за життя автора була представлена лише кількома безликими публікаціями – Франц Кафка. З дитинства прихильний до літератури, він зіштовхнувся із стіною нерозуміння й осуду, вибудуваною деспотичним батьком. Під його тиском письменник вивчив право в університеті, працював на ненависній роботі за юридичним фахом, яка тяжким тягарем лягла на слабкі плечі песимістичного юнака. Ведучи подвійне життя, шукаючи порятунок від запліснявілої дійсності у мистецтві слова, Кафка карався страшними муками щоденно нести хрест третьорядного клерка.

 

Окрім того, письменник змушений був боротися одразу з кількома недугами, найтяжчим серед яких був туберкульоз. Сам Кафка визнавав, що винною в цьому була «хвороба духу», несумісність зогнилого «я» і дужого тіла. Червоною ниткою у щоденниках автора проходив мотив самогубства, однак на смерть чекати довго не довелося. Ледь переступивши поріг п’ятого десятка років, письменник помер від туберкульозу. Передчуваючи власну загибель, Кафка поставив клеймо забуття на власній творчості, тож наказав найближчому другові – Максимові Броду – спалити все, написане ним за життя. Однак плану, задуманому  хворим душею й тілом Францом, не судилося бути втіленим у життя. Брод порушив останнє бажання померлого, опублікувавши трагічні й песимістичні, наповнені абсурдом, страхами, виною, безнадією твори, що залишив по собі загадковий Кафка. Що ж, у будь-якому випадку дякуємо другові за зраду. Саме завдяки цьому книги письменника зараз зачитують до дір, а щоденники розбирають на цитати.

Булгаков був невизнаним?

Останній на сьогодні взірець генія, беззавітно відданого плодам власної творчості, автора, що помер раніше, ніж народилося його всесвітнє і безапеляційне визнання, – Михайло Булгаков. Однак, скажете Ви, він належав до Всеросійського союзу письменників, друкувався в газетах і журналах, активно видавав свої творчі набутки. Чому ж тоді Булгаков опинився серед інших невизнаних геніїв? Роман, заради якого автор, як уважав сам, і був принесений на світ Божий, якому він віддав найкращі літа, над яким продовжував працювати до останніх днів, був опублікований через довгих 26 років по смерті письменника. Лишень у скороченому цензурованому варіанті  в журналі. Як згадувала опісля дружина генія, помираючи, він з надважкими зусиллями витиснув із себе  фразу: «Можливо, це і правильно … ЩО я міг би написати після «Майстера…»?». Однак заслужені лаври Булгаков усе ж здобув, нехай і перебуваючи вже під вагою могильної плити.

Невже після всіх прочитаних історій Ви продовжуватимете писати «в шухлядку» і малювати для передпокою тітки? Спробуйте повірити в себе, відкрити недосліджені межі власного таланту. Хто зна, можливо, саме з-під Вашого пензля вийде нова «Мона Ліза»?

Автор: Карина Сайфудінова

Фото з Інтернету