5 днів війни очима грузинів

Що ми знаємо про війну в Грузії 2008 року? Напевно, те, що ініціатором цієї короткої війни була Росія, що постраждало чимало мирного населення. Це все. Однак у свідомості і серці грузинського народу та війна залишила незагойну рану, страшний відбиток, який неможливо стерти навіть часом. Ця стрічка буде особливо цікавою для журналістів, або людей, які задумуються над військовою журналістикою. Адже вона показує цю небезпечну роботу, ізсередини, надзвичайно чесно і болісно. У центрі розповіді американський репортер Томас Андерс. Перші кадри, які ми бачимо, це двоє усміхнених, явно закоханих одне в одного журналістів, які їдуть на машині по території, охопленій війною. Гримлять вибухи. Але цим двом не страшно, їх гріє кохання, а також відданість своїй складній професії. Потім стається непередбачуване – машина вибухає, журналістка гине. Настає темрява. Це був Ірак, і ще зовсім молодий Томас Андерс втратив там свою дівчину, водночас зрозумів, що військова журналістика стане його вибором назавжди. Тепер він зобов’язаний показувати війни так, як вони є. Без ретуші, без пропаганди. А чесно, щоб донести суспільству всю огидність і бруд, які приносить справжня війна. Минає час, і Томас знову на передовій. Тепер це Грузія. Екзотична, із своєрідними звичаями країна відразу подобається журналісту з обпаленою долею. Андерс вирішує, що має відзняти документальний фільм про цей військовий конфлікт. Але щоб це зробити, потрібно знайти людську історію, таке собі модне в Америці life-story. Цей фільм далеко не ідеальний за сюжетом, чи у майстерності акторської гри. Кадри з Президентом Михайлом Саакашвілі (зіграв італійський актор Енді Гарсіа) взагалі здаються надто надуманими, театральними, сповненими неприроднього, лискучого пафосу. Втім гра головних акторів Руперта Френда(Андреас) та Емануель Шрікі (грузинська дівчина, героїня документального фільму) справді дуже майстерна і правдива. Ця кінострічка є дуже важливим історичними полотном. По-перше, вона показує всю трагедію Грузії під час тої короткої, але страшної війни. Ми бачимо розбомблені села, жорстокість російських солдатів, які холоднокровно розстрілюють, або перерізають горлянки мирним грузинам. Водночас зауважуємо, як страшно, коли війна приходить у твою хату і змушує іти деінде у пошуках кращого життя. Внутрішній конфлікт у великій родині, коли люди опиняються по різні боки барикад також не залишить нікого байдужим. Важливим питанням, яке порушує режисер стрічки Ренні Харлін є духовність під час війни. У фільмі ми весь час чуємо про святого Георгія – воїна, який навіть під час страшних тортур не відрікся від Христа. Власне, ікона святого Георгія стає символом порятунку, людяності та милосердя під час тої війни. Режисер часто акцентує нам на образі святого Георгія, натякаючи на те, що це символ Грузії. Адже англійською мовою Грузія звучить як Georgia і цей незламний воїн здавна є своєрідним оберегом цієї країни. Режисер немов натякає на те, що звільнення своєї землі з-під гніту загарбника це справа честі кожного. Та російсько-грузинська війна, на жаль, перегукується із тією війною, яка нині точиться в Україні. І переглядаючи такі фільми, ми черпаємо сили боротися далі. І перемагати.

Автор: Оксана Бабенко

Фото: з Інтернету