ARTarea – інтернет-журнал журналу «ARTarea»
Останнім часом український глядач все частіше прагне дивитися тільки вітчизняне кіно. Та це й не дивно, адже у складний військовий час, саме мистецтво, незрима сила творчості дозволяє віднайти у собі сили боротися далі. Адже моральна втома від нескінченної війни дається взнаки.
Але сьогодні пригадаємо собі ще довоєнну стрічку. Це фільм «Владика Андрей», яка вийшла на екрани 2008 року і була створена відомим українським режисером Олесем Янчуком.
Фільм «Владика Андрей» після перегляду залишає глибоке і світле враження. Адже, як не дивно, ті сумнозвісні події 1940-рокових років, які стають кульмінацією стрічки, перегукуються із нашим сьогоденням. Тому переглянувши, цю історичну картину можна знайти відповіді на численні питання, які хвилюють сучасного українця.
Режисер Олесь Янчук взявся за дуже складне творче завдання. Крізь призму кіно він мусив показати життєвий шлях Людини, яка для багатьох поколінь українців стала символом нескореності перед злочинним режимом. Символом протидії насильству смиренням.
І у кінострічці Олесю Янчуку вдалося не лише розкрити багатогранність особистості Андрея Шептицького, але й показати нелюдське обличчя тоталітарних ідеологій, які панували у ХХ столітті.
Втім варто сказати, що фільму «Владика Андрей» бракує певної динамічності, кульмінаційності. Деякі актори другого плану явно мають недостатньо досвіду, їхні ролі недостатньо «відшліфовані». Але ці недоліки цілком нормальні, вони є ще одним доказом того, що українське кіно у 2008 році перебувало у надзвичайно скрутному стані. І вже ця смілива спроба створити історичне кіно заслуговує на повагу.
(на фото кадр з фільму “Владика Андрей”) .
Але повернімося до сюжету стрічки. У фільмі глядач бачить Андрея Шептицького відразу у трьох вікових періодах. У час дитинства, коли до хлопчика символічно промовляє голос його предків, які допомагають обрати життєвий шлях. У юнацькі роки, коли молодий граф відмовляється від принад світського життя, аби піти в монастир. Та старшу людину, Пастиря, якому судилося опинитися між двох ідеологій – Радянською владою та гітлерівською Німеччиною. Але митрополит Андрей не ламається, не йде на компроміси із совістю, чи якоюсь політичною системою, а назавжди залишається відданим провідником українського народу. І не зважаючи на лихоліття війни продовжує вірити у силу милосердя, всепрощення і смиренного терпіння:
«Дорогі браття і сестри! У кожного праведника чи грішника є душа. Потрібен час, щоб це все розгледіти. Світ гине від браку любові. Але потрібно виконати тільки одну із заповідей: возлюби ближнього, як самого себе. Треба прийти до голодного, чи страждаючого і пояснити йому у чому сутність страждання. У відсутності Божого слова. Бо тільки Божі благодать і любов можують врятувати суспільство від загибелі. Якщо воно покається у своїх гріхах і зверне свій взір до Бога» (із проповіді, яка звучить у фільмі «Владика Андрей»)
Складну роль старшого Шептицького майстерно втілив івано-франківський актор Сергій Романюк. За його словами, щоб більш повно вжитися у в образ, він навіть деякий час провів у монастирі.
Фактично у фільмі втілено принцип антитези. З одного боку велична, смілива постать Владики Андрея, а з іншого молодого священика Стефана (зіграв Євген Нищук), який побоюючись за власне життя, вимушено іде на компроміс із системою, стає сексотом. Маленьким гвинтиком величезної машини НКВД, що постійно наглядала за Шептицьким, всіляко намагалася його дискредитувати, ба навіть знищити.
(на фото зображений Стефан (зіграв Євген Нищук))
Муки совісті, щире каяття навіть у глибокій старості не полишають Стефана. Чоловік розуміє, що пішовши на компроміс із совістю, він втратив своє «Я». Цей образ людини, яка зламалася є глибоко символічним. Він показує наскільки слабкою є людина перед обличчям смертельної загрози, у руках аморальної, всесильної влади. Кожен глядач ненароком ставить себе на місце Стефана, і далеко не всі можуть собі дати чесну відповідь на те, як би вчинили на його місці, за тих обставин.
Пронизливим є епізод, коли митрополит Андрей Шептицький спілкується із єврейським рабином, який знає, що завтра разом з іншими євреями буде знищений нацистами. Рабин просить одного – захистити дітей, беззахисні паростки майбутнього їхнього народу. І митрополит допомагає врятувати малюків. У незалежній Україні сторінки про відважну допомогу митрополита Андрея єврейському народу у час Другої світової війни тільки відкриваються для громадськості. І викликають неймовірну повагу до людини, яка не побоялася у той час надавати допомогу людям, які фактично були відкинуті на маргінес всією Європою.
(вхід у концтабір смерті “Освенцім”, при вході висить лицемірне нациське гасло “Робота робить вільним”)
Фільм «Владика Андрей» це не просто історія життя видатного українця, діяча церкви. Це складне, наповнене багатогранними, змістовними нюансами кінематографічне полотно, яке змушує до роздумів. Змушує ще і ще повертатися до цієї стрічки, щоб переглянути її знову, і віднайти в собі силу переживати будь-які труднощі, які стають на життєвому шляху в українців сьогодення. Стає зрозумілим, що складні випробування, які сьогодні спіткали нашу країну не послані просто так, і що ми повинні відважно і стійко їх пережити. Щоб оновити свої душі, щоб попри жорстокість сучасного світу утверджувати загальнолюдські моральні цінності, намагатися змінити його на краще. Символічним і натхненним рефреном фільму є проповідь митрополита Андрея Шептицького під час Другої світової війни, коли багатьом людям здавалося, що світ назавжди поринув у прірву несправедливості і всеохоплюючого зла, митрополит Андрей не втомлювався нагадувати, що навіть найбільше зло і пітьма є лиш тимчасовими:
«Сьогодні стоїмо напередодні радісного свята Христового Різдва. У цьому слові є і сьогодні радість, яка може бути серед злиднів і терпіння. У цьому слові ми знаходимо щось не від світу цього, щось із Неба. Що підносить людей до життя надлюдського, віри, надії, любові. Браття і сестри! У лютий час війни маємо стільки причин для смутку, плачу. Але якщо Христос народився, якщо він посеред нас, якщо дає нам свою благодать то немає ніякої причини розпуки. А навпаки є всяка причина надії. Христос переміг, але ще не так, щоб не було потреби повторювати: «Отче наш, ізбави нас від лукавого». Є ще в світі місце для несправедливості. Але коли Христос переможе, тоді настане Його царство, царство Божої правди, царство християнської любові. Нинішнє «Христос рождається» повторюємо ще ридаючи, ним потішаємось, шукаємо в ньому відваги, сили. Але настане час, коли брат брата обніме тим почуттям сильної любові, чим довше вона була знехтувана, забута». (з проповіді, яка звучить у фільмі «Владика Андрей»)
Автор: Оксана Бабенко
Фото з Інтернету