Театр: критика, мистецтво та проблеми сьогодення

Напередодні дня театру студенти факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка в межах спецкурсу «Медіакультура» мали можливість поспілкуватися з актором, директором Львівського академічного театру імені Леся Курбаса, Миколою Березою(зображений на 1 фото) та керівником літературно-драматичної частини театру Любов’ю Ільницькою.

Говорили про секрети театрального мистецтва, критику, українського глядача, кінематограф, проблеми, Україну та майбутнє.

Коли гості розповідають про справу свого життя у їхніх очах спалахують мрійливі вогники. Попри те, що в театрі пан Береза та пані Ільницька працюють вже не перший рік, але помітно, що вони досі ним зачаровані. Приємно слухати та спостерігати за людьми, які натхненні власною справою.

З усмішкою згадують казуси та веселі робочі моменти. Микола Береза ділиться з нами маленькими театральними таємницями. Як-от, наприклад, що робить актор, коли забуває слова на сцені. Не обходиться і без розповідей з власного досвіду, він згадує: «Я до 5 класу не пам’ятав дату свого народження, але текст пам’ятаю добре».

Розмова торкається і питання про реформу театру. Любов Ільницька згадує досвід США та країн Європи, де він існує як проект, а актори отримують зарплату з касових зборів. На її думку, такий тип театру не дає актору розслаблятися та змушує його працювати, вдосконалюватися.

Театральна критика спричиняє чимало думок та палке обговорення. Аналіз театральних постановок – справа нелегка, тому гості дають нам певні настанови, діляться маленькими секретами для написання успішних рецензій.

Проте обоє наголошують на відмінності між становищем та роллю театральної критики в Україні та за кордоном. Пані Ільницька відзначає, що в Україні глядачі фахової театральної критики не читають, в той час, коли за океаном рецензії на вистави є досить популярними. Люди вважають ці відгуки авторитетними оцінками, за якими обирають, на яку постановку піти. Таким чином, театральна критика виносить свій вердикт для публіки:  піднімає престиж постановки позитивними згадками, або ж знищує її у випадку негативних суджень у ЗМІ. Тобто тоді, коли в Україні комунікація «театр-критик» та «критик-театр» майже відсутня, за кордоном все відбувається з точністю до навпаки. Там успіх постановки фактично залежить від відгуків фахівців у засобах масової інформації. Звісно ж, є немало українських театральних критиків, але їхні рецензії переважно читають ті, хто «крутиться» в театральній сфері.

Окрема тема розмови – театр та молодий глядач. Таким чином ми плавно переходимо до культури перегляду театральних постановок та основних недоліків у цій сфері. Микола Береза вважає, що це спричинено недопрацюваннями у галузі освіти та в державній політиці щодо розвитку та популяризації українських культури та мистецтва. «Залучення молодої людини не лише до театру, а й до будь-якого виду мистецтва, залежить також від виховання у сім’ї», – слушно зауважує пан Береза.

Поряд з розмовою про театр згадуємо про український кінематограф, ця тема сьогодні є не менш актуальною.  Микола Береза, який добре знає кінокухню зсередини, говорить про це з неабияким захопленням. Він переконаний: «У нас є оця прив’язка до хорошого поетичного кіно: «А в нас колись…». Але потрібно знімати те, що відбувається тепер. Кіна має ставати більше».

Любов Ільницька вважає, що театр має більше можливостей, ніж кінематограф, а саме: багатство засобів. Вона впевнена: «Театр у США та країнах Європи став дуже відважним, з нього знято майже всі табу. Ніщо не є перешкодою». Звертає увагу пані Ільницька також на нестачу українських митців, які б ішли в ногу з часом: «Нашій театральній сцені все ще бракує митців XXI століття, які вміють говорити з сучасністю, показувати її. Тут я маю на увазі людину, яка не намагається абстрагуватися чи відректися від глобалізованої реальності, а відверто відчуває і позиціонує себе її частиною, навіть коли критично і проблемно говорить про цю реальність. Ця ніша все ще не заповнена. Але я мрію побачити в театральному середовищі України таку постать».

(на фото Любов Ільницька)

Розмову завершуємо на позитивній ноті. Керівник літературно-драматичної частини театру імені Леся Курбаса робить оптимістичний прогноз: «В українському театрі за останніх п’ять років з’явилася молода генерація перспективних режисерів. Є нове покоління драматургів. Ми очікуємо і отримуємо багато».

Тому, незважаючи на різні проблеми, українському театру – бути. Ще не один десяток років виховувати суспільство та піднімати культурний рівень нації.

Автор: Марія Глушко