ARTarea – інтернет-журнал журналу «ARTarea»
Філософська, патріотична, із вражаючим фіналом. Вистава «Баба» – про нас усіх. Про роботу на постановкою, підтекст, проблематику говоримо із режисером, заслуженим діячем мистецтв України, Олексієм Кравчуком.
Олексію, розкажіть, як Ви бачите текст Павла Ар’є, і що своєю постановкою хочете донести до глядачів насамперед?
Текст Павла дуже точний і геніальний. Ми говоримо про Чорнобиль, про зону, але насправді це відбувається як мистецький чорнобиль. Тобто з нами – ми втрачаємо самоідентифікацію. Коли один із героїв п’єси говорить: «Ми тут ніхто, ми тут чорнобильці. Ми не Савченко, не Кравчуки, а чорнобильні”. І ось цей момент дуже важливий, щоб людина сьогодні могла себе усвідомлювати, бо свідома людина творить міф всередині, а тоді вона творить культуру.
Чи робите Ви певну паралель у виставі із війною на Сході?
Так, обов’язково. Війна – це завжди велика біда. На жаль, всі люди потрапляють у цей механізм. Війна – це недомовленість культур. І дуже важливий є елемент усвідомлення іншої культури. І тоді не буде війни. Безумовно, ця паралель присутня у виставі.
У виставі є епізод пейзажів покинутих сіл. Однак у селах є те, що не вмирає. Це наші давні традиції. Чи хотіли Ви донести цим проблему урбанізації?
Ви знаєте, урбанізації – так. Ми говоримо про катастрофу, Чорнобиль – зону, де ніхто зараз не живе. Чи покинуті містечка на Донбасі, які зараз розбиті, і там майже ніхто не живе. І в той самий момент відбувається відродження. Як тільки знову приходить мир, хтось починає будувати хату, щось садити, співати пісень, народжувати дітей. Вистава має назву «Баба», бо в українській традиції жінка є основою. Я є взагалі більш схильний до матріархату, аніж патріархату(сміється), бо жінка – більш розумний сосуд. Буде війна не дай Бог, буде ще щось – жінка залишається. Вона вистоює, вона народжує, вона якби відроджує.
Є дві нитки – радіо і міліціонер, які зв’язують сім’ю баби Прісі із зовнішнім світом. Які в собі символи несуть ці образи?
Міліціонер – це функція. Чому часто приходить біда? Бо людина у нашому суспільстві часто стає функцією. А функція не має серця. І якщо ми потрапляємо у функціональні механізми до лікаря, чи у державні установи, нам дуже важко.
Цей мєнт має вибирати між серцем(бо він любить ту бабу Прісю) і функцією (що він мєнт, і має виконувати свої обов’язки).
Радіо – це для мене символ такого масмєдіа. Якщо грубо ототожнювати, продукт мєдіа є однаковий. І ми не дивимося телевізор. Ні ви не дивитеся, ні я не дивлюся. Ми новини послухали, і дуже рідко, коли натрапимо на якийсь хороший фільм, чи мистецькі речі, які собі дозволимо увімкнути. Бо це теж перетворилося на механізм, який нав’язує людям певні образи, кліше, для того, щоб потім цими людьми маніпулювати.
Розкажіть про музичне оформлення цієї вистави.
Мені завжди подобається, коли актори, актриси співають вживу. Це прекрасно. У нас дуже добре працює команда. І сценограф Олексій Хорошко, і режисер по світлу Денис, і звукорежисер Остап. Ми намагаємося разом шукати звукову і світлову партитуру, відштовхуючись від змісту, який хочемо донести глядачу.
Дізнатися більше про виставу та переглянути її епізоди можна за посиланням – Прем’єра вистави “Баба”
Розмовляла Катерина Воронова
Фото Мар’яна Павлика та з сайту http://www.kurbas.lviv.ua/