ARTarea – інтернет-журнал журналу «ARTarea»
Мирослава Замойська відома як письменниця Дара Корній, котра відродила українську міфологію у своїх книгах ”Гонихмарник”, “Зворотній бік світла” та “Зворотній бік темряви”. Також недавно презентувала книгу “Зозулята зими”, яку написала з Талою Владимировою. Дара Корній є автором дитячих казок і творів, для молоді “Тому що ти є” та “Зірка для тебе”. Більше про життя і творчість Дари Корній ви можете дізнатись у цьому інтерв’ю. 
– Мирославо, як вийшло, що закінчивши навчання на журналіста, Ви пишете книги?
– Знаєте, це й для мене несподіванка. Журналістом я працювала недовго – з часом зрозуміла, що це не моє. Я завжди шукала себе й досі продовжую це робити. Першу книгу “Гонихмарник” написала для своєї доньки Дарини. Це була так звана відповідь на “Сутінки” Стефані Майєр, якими вона захоплювалась. Даринка мене спровокувала, сказавши, «як ти зможеш краще, то варто спробувати”. Ось я і спробувала. Потім мені це сподобалось та й “пішло-поїхало”.
– Спочатку Ви писали для дитячої аудиторії, що змусило вас зробити крок у “дорослу літературу”?
– Діти росли, тому історії ставали серйознішими. Коли писала “Гонихмарник”, також видавала паралельно й казки.
– Оскільки пишете фентезі, то, мабуть, є улюблені, так би мовити, “колеги”?
– Загалом подобаються твори Толкіна і звісно ж “Лісова пісня” Лесі Українки. Щодо Стефані Майєр ще не осилила прочитати, мабуть, ще не доросла. (Сміється) Толкін – це класика. Нічого кращого не було написано у такому жанрі. Він писав про свою рідну міфологію. Щоб написати “Володар кілець”, йому потрібно було перечитати стільки міфологічної літератури. А це не так просто, як здається. Можливо, я йду паралельною йому дорогою. Адже мене також цікавить рідна мені міфологія. Але думаю більший вплив на мене все-таки має “Лісова пісня”.
– Наскільки відомо, Ви народились на Волині, мабуть, там й поріднились з українською міфологією?
– Звичайно, це вплив дитинства, легенди й казки. В дитинстві все це сприймається, як реальність. Кажуть, що дитина до семи років, може бачити як кішка. Бачити те, чого не помічають дорослі. А коли дорослішаєш, з`являються певні бар`єри.
– А Ви вірите у власних фантастичних героїв?
– Якщо в них вірять читачі, то повірте, я вірю також. Якщо не віриш, то не варто писати. Адже читач добре відчуває чи фальшуєш ти, чи дуриш його.
– У своєму інтерв`ю ЗІКу ви розповідали, що кожен герой Ваших книг взятий з реальних людей. Розкажіть про львівського чоловіка Стриббога?
– Так, є у мене такий знайомий. Все що я можу про нього розповісти, знайдете у книжці. Коли потрібно вигадувати героя, мені краще створювати паралель між реальними особистостями. Буває з`являється людина, і я розумію, що ось про нього потрібно написати. Що й сталось з Стриббогом, улюбленим героєм жінок, хоча й змальовую його у поганих рисах. Часто приходять листи від читачів, які просять мене в наступній книзі не дуже жорстоко карати цього героя.
– Оскільки Ви плануєте продовжити пригоди юної Мальви. Бодай натякніть, які будуть стосунки Птахи й Стриббога?
– Обіцяю несподіваний поворот. Після другої частини “Зворотнього боку темряви” ви знаєте, що утворився такий начебто трикутник. Зауважте, начебто трикутник, насправді все набагато складніше. Це ж боги, в них не може бути все просто.
– У книзі “Зворотній бік світла” Ви яскраво описували різні світи. У якому з цих містичних світів Ви вважаєте себе законною громадянкою?
– Мабуть, наш світ – місто Львів. Якби це місто не було таким містичним, я б тут не жила. Також світ «неврів» доволі цікавий. До того ж, кажуть, що на Волині колись жили «неври». Світ «неврів» описаний природою Волині – їхні жителі, болота та земля, яку змушений любити, бо тоді вона просто тебе не прийме до себе.
– Як вдається поєднати у собі невтомний талант Дари Корній та материнську турботу Мирослави Замойської?
– Це краще спитати в моїх дітей.(Сміється.) Мабуть, вдається добре, тому, що я сприймаю дітей скоріше як друзів, а не як педагог власних дітей. Такі стосунки й у мене з моєю матір`ю.
– Що для Вас являється найбільшим щастям?
– Щастя – це коли всі живі й здорові. Все, що зараз відбувається в Україні дає нам переусвідомити, як ми колись жили, що цінували. Тому найдорожча цінність — людське життя. Решту все ми самі собі збудуємо.
– Яке Ваше життєве кредо?
– Падай і підводься, допоки живий. Бо той, хто впав і не підвівся – мертвий.
– Що порадите юним творчим особистостям?
– Вірити в себе і робити все з любов`ю.
(на фото автор публікації з Дарою Корній)
Вела розмову Віта Євстіфеєва
Фото з Інтернету