Котляревський сміється чи плаче?

«На витоптаному пустирi нашої iсторiї раптом смiх Котляревського. Саме в той час, коли начебто й нiчого було смiятися…»

Євген Сверстюк

Яким же він був?

Скритний і невідомий – він не залишив жодного листа, у якому би скаржився на щось чи ділився своїми почуваннями… При цьому товариський, завжди привітний, душа компанії…

Начебто запеклий військовий Великої імперії, але ж  не побоявся писати чистою українською, йти проти вітру тогочасного режиму. Євген Сверстюк вважає, що з такою бiографiєю, як ми вивчаємо з пiдручникiв, автор перших трьох частин “Енеїди” мiг би закiнчити “Одою Куракiну” й спокiйно дослужуватись на “вiтчизнянiй службi” до чину полковника…

Зі спогадів О. В. Терещенка дізнаємося про вроду Котляревського: «Котляревський був середній на зріст, широкоплечий і дужий; волосся мав чорне, очі теж чорні, сповнені вогню і розуму; обличчя біле, довгасте, побите віспою, добродушне і дуже приємне; на устах його часто блукала лукава посмішка.»

На особистому фронті

Як відомо, Котляревський не був одруженим. Перша любов залишила слід у серці письменника. Це була Марія Семенівна, племінниця поміщика Н., дітей якого навчав Іван Петрович. Це були романтичні, щирі почуття. Двадцятисемилітній письменник читав Марії Семенівні навіть уривок з «Енеїди»:

Мій друже вірний, справедливий

Чи дуже любиш ти мене?

Їм не судилося бути разом. Родичі Марусі віддали її за іншого…

Важко пережив цю розлуку Котляревський, опісля й нікого напевне не полюбив…

Коли вже був директором Полтавського театру, упадав за першою актрисою Тетяною Пряженківською.

Та була ще одна жінка, яка врятувала Котляревського від ув’язнення…

Чудне спасіння

Відомий факт – Іван Петрович входив до масонської ложі «Любов до істини».

Справа лож спливла на поверхню під час слідства над декабристами. Після завершення слідства й суду в справі декабристів за наказом імператора Миколи 1 керівник слідчої комісії Боровков уклав перелік таємних організацій. У цьому списку є й Іван Котляревський, і «Малороссийское общество», до якого він належав.

Та йому поталанило врятуватися…

Князь Сергій Тубецькой у листі до декабриста Матвія Бестужева, датованого 1857 роком говорить:  «П’ятьох наших товаришів страчено в липні 1826 року, багатьох запроторено на каторгу… Котляревського врятувала від суду жінка, яка його кохала…»

Вправний командир

Котляревський зробив блискучу воєнну кар’єру.

Ще досі росте той дуб, під яким він формував ополченський кінний  козачий полк у тривожний  1812… А під дубом табличка із намальованим Енеєм з побратимами та прізвищем їхнього батька.

Котляревський був неабияким вчителем військового ремесла. Навчав козаків  воєнних секретів біля безсмертного дерева.

У бою вихованці батька Енеїди показали успішний результат, навіть зуміли захопити у французів скарби пограбованої Москви.

Автор бестселлерів

Не тільки піратське видання трьох частин «Енеїди» розлетілося по світу.  У 1819 «Наталку Полтавку»  ставить, роз’їжджаючи по різних губерніях,  Іван Штейн, при чому без дозволу автора. Котляревський обурений, просить полтавського поліцмейстера відібрати у зухвалого самозванця текст п*єси і повернути  йому.

Чим закінчилася ця справа, невідомо. Та щиру, комедійну оперу вже грали  по всій Україні, просто письменник про це не здогадувався…

І Наполеон не обминув

Наполеон, не знати чого, вивіз з України примірник «Енеїди». Можливо йому розповіли про нечуваний успіх цієї книжки, а він усе, що пахло успіхом, брав собі за пазуху.

Слава – чи корисна вона?

Котляревського впізнавали козаки, та навіть візники. Всі вклонялися йому за те, що написав «Енеїду»  живою, рідною мовою, про нас, українців.

Однак після виходу з військової служби Іванові Петровичу  жилося не в розкошах. І хоча «Енеїда» була видана ще у 1898 році, але небагато допомогла поету.

О. В. Терещенко згадує, що Котляревському не раз доводилось сидіти голодним, спати у вологій холодній кімнаті. Навіть деколи був позбавлений задоволення читати, бо не мав свічки…

Трохи про театр

Іван Петрович Котляревський був головним директором Полтавського театру.

Завжди допомагав акторам:надавав їм казенні дуже зручні квартири, викупив з кріпацтва талановитого актора Щепкіна.

Як тільки потрібно було щось переробити або доповнити в п’єсі, зараз же придумував нові розмови або вирази, добре володів версифікацією.

Кум Вкраїни

Дружелюбний, завжди веселий і з великими запасами жартів на цілий вечір, любив приймати приятелів у себе…

Усі його брали в куми.

Котляревський ще й до того був чесною та порядною людиною. Коли він формував 5 ополченський полк у селі Горошино, нікого силою  не брав, не образив жодного тутешнього, жодної копійки не зідрав.

Відновити Трою

Батько нашої літератури почав велику справу: відновлення Трої, тобто Києва. Маємо її гідно продовжити.

Котляревський розсмішив нас, нагадав про те, що маємо свою культуру, свій фольклор.

Це добре – вміти сміятися з себе. У «Енеїді» змальовано українців такими, як ми є. Адже можемо подолати ворога і відновити нашу єдність.

Котляревський  вірить у нас.

Автор: Катерина Воронова