У Львові перетинаються дві паралельні реальності, місто виконує поперемінно кілька ролей, швидко змінюючи свій зовнішній вигляд, аби догодити туристам, які обожнюють його готичним, ренесансним, бароковим. Проте, це ще далеко не всі його образи. Там де закінчується бруківка і пульсують асфальтовані артерії міста – буденність змиває грим. Вулички обліплені старезними панельними багатоповерхівками, звідусіль випинаються кістяки закинутих промзон і заводів. Катастрофічно бракує кольору, сіра, полущена штукатурка не пасує красеню Львову. Недоглянуті поверхні потрібно вписувати в контекст життя. Урбаністичний пейзаж міста уже декілька років розбавляє своїми картинами команда професійних художників, що працює у жанрі легального графіті.
Група Kickit Art Studio складається всього з чотирьох художників які працюють під ніками: Dilk, Feros, Arm та Keno. У кожного з них свій стиль і техніка, проте це не заважає їм уже понад 10 років працювати разом.
«Ми шукали один одного, знайомились з тими, хто займається графіті, телефонували їм і запрошували помалювати, погоджувалися найбільш активні, найчастіше проявляли ініціативу саме ті, хто зараз в команді. Можна сказати, що зійшлися характерами, та й разом легше і комфортніше працювати, вдається зробити більше», – розповідає Володимир Кeno, засновник та куратор першої Львівської вуличної галереї. Саме з ним я розмовляв про мистецтво, як поняття вічне, але цензуроване.
Розпочинали хлопці ще на початку 2000-х з написів «нікнеймів» на стіні, цей своєрідний напрям у мистецтві люди сьогодні трактують однозначно – вандалізм. Проте, як запевняє Кеnо це відправна точка для кожного вуличного митця.
«Всі початківці у будь-якому випадку проходили через це, виходили на вулицю вночі та намагались щось там написати, попсувати власність – без цього нікуди, це своєрідний плацдарм. Є звичайно винятки, хлопці які вчаться в академіях мистецтв, вони іншого виховання – зразу переходять на легальні графіті, проте таких мало. Зазвичай, малюють для того, щоб отримати заряд енергії, частку позитиву й азарту – це своєрідні правила, без них не обійдешся».
Згодом команді Kickit вдалося соціалізувати мистецтво, перетворити його у своєрідний засіб для комунікації з людьми.
Одним з перших продуктів об’єднання стала відкрита “Львівська вулична галерея” на вулиці Замарстинівській, 29. Мистецький об’єкт був створений спеціально для того, аби налаштувати діалог з пересічними жителями. Тут красуються роботи, виконані в рамках львівського графіті-фестивалю «Алярм», який хлопці декілька років проводили власними силами. Помалювати у Львів приїздило понад 60 художників з цілої України. Уже з того часу люди бачили, що графіті це не лише «каракулі» на стінах, воно може нести щось хороше.
На початку 2000-х в Україні почав розвиватися світовий тренд вуличного мистецтва – муралізм, команда Kickit Art Studio була одною з перших хто просував його у Львові.
«Усе розпочиналося з проекту «Релятивізація Підзамче», там, за ініціативи Інституту міста, ми робили перший великий мурал», – розповідає Володимир. Торцева стіна занедбаного будинку стала однією з арт-локацій Львова.
« З того часу мистецтво з кожним роком лише розвивається, люди бачать що це виглядає красиво і непересічно. Це як снігова куля що котиться і набирає об’єму й обертів. Поступово суспільна думка про малюнки на стіні стала еволюціонувати від вандалізму в бік до мистецтва»
Попри популярність і вдалу соціалізацію вуличного арт-мистецтва, співпраця з міською адміністрацією залишається не суттєвою.
«Влада виділяє гроші у тому випадку, коли ми напишемо гранти на право малювати. Вона не є безпосереднім ініціатором муралів, якщо ти хочеш щось зробити, маєш сам усе придумати, принести на блюдечку і лише тоді можна отримати декілька тисяч, але грантові кошти покривають лише витрати на матеріали й риштування» – скаржиться художник.
2017 року команда закінчила стріт-арт проект на Дорошенка 45 (поруч трамвайної зупинки), усі роботи проводились коштом добровільних внесків, ініціювали проект також власники кав’ярень, що розташовані поруч.
Реакція перехожих на роботи Kickit кардинально різниться.
«Люди не готові до змін, якщо ми приходимо і починаємо розмальовувати стіну, деякі перехожі доволі агресивно реагують на це, але через декілька днів роботи вони бачать результат і змінюють свою думку, стають лояльніші. Навіть бувало, що приносили нам чай і канапки» – запевняє Володимир.
Інколи трапляється так, що соціум не здатен розшифрувати ті меседжі, які їм надсилають митці.
«Люди вітають, якщо там щось зрозуміле, наприклад знайомий персонаж, зображення птахів, тварин, квітів – такі образи люди ще готові сприймати. За кордоном соціум розвинутий більше і від нього можна очікувати кращого сприйняття, у нас поки що до цього не готові, проте ми над цим працюємо, пояснюємо, вчимо сприймати мистецтво. Обговорюємо малюнок, який хочемо нанести, з міською радою і, власне, з мешканцями будинку. У нас був випадок, коли керівництво все погодило, проте мешканка будинку напроти попросила змінити кольори, їй не сподобалась що було забагато чорного, художник пішов на зустріч й зробив яскравішу картинку»
Художники переконані, що мистецтво здатне змінити місто, трансформувати його. Мурали віднедавна стали цікавими туристичними об’єктами. Співкомандник Тарас Арм створив своєрідний арт- маршрут: витративши приблизно 20 хвилин – можна обійти й побачити усі мурали у районі Підзамче. Хлопці не даремно вибрали саме цей район – він знаходиться дещо осторонь і його потрібно прикрашати, аби приваблювати туристів.
У соціальних мережах на офіційних сторінках команди безліч схвальних відгуків і коментарів. Людям подобаються величезні картини на стінах будинків і вони замовляють щось подібне для офісів, дитячих садочків, приватних будинків – мистецтво стає відкритим для суспільства. Проте для хлопців це не спосіб заробітку, а свідомий вибір життя, вони не погоджуються на замовлення малювати те, що їм не подобається
«Ми художники, а не ремісники, тому мистецтво завжди залишатиметься на першому місці»
Петро Лукіянчук
Фото автора