Здаватися, але не бути. В чому проблема «творчої» молоді?

      Останнім часом все частіше можна помітити сірі, похмурі фотографії у профайлах друзів, сумні записи у новинній стрічці, соціопатні викиди навколишніх, підписки на групи «Типовий інтроверт», «Психологія», «Екзистенціалізм»,  «Омар Хайям і інші філософи»… У 21 столітті, коли в нас є все, про що людина минулого сторіччя могла б тільки мріяти, бути хронічно депресивним, приписувати собі різні психологічні хвороби,  відноситись з апатією і байдужістю до усього,  і при тому називати себе творчим індивідуумом стало модним і,  можна сказати, неминучим для того, щоб виділятись з натовпу.

Це починається з ненав^,язливого бажання змінити стиль одягу на більш експресивний і незвичайний, і закінчуєтся тим, що людина гордо присвоює собі звання «творчої і креативної особистості», відділяючись від усіх і аргументуючи це тим, що ніхто його не розуміє. Кілька років тому, така група людей була у меншості і дійсно вражала багатьох своєю неординарністю, але тепер майже  кожен третій відносить себе до творчої інтелігенції, бездумно розкидаючись цитатами відомих філософів, слухають мантри вічності  у самотності,  пишуть сумні, незрозумілі вірші ( бо ж «Веселі люди віршів не пишуть» ) і свято вірять у трагічність і драматичність власної долі. Де проходить та тонка грань між «здаватись» і «бути» особливим і творчим? І чому людям це стало так життєво необхідно?

  Перше питання, яке виникає у мене щодо цієї тенденції вибуху надмірної «креативності»: звідки виникає оця апатія, розчарування і байдужість, які впливають на формування такої «творчої особистості»? Все частіше ми чуємо «Мені все одно» « Я в це не вірю» «Для мене це не важливо». Можливо це набувається після довгих пошуків щастя, вдачі і подальшого розуміння не існування таких явищ? Але Ви наприклад знали, що у фізиці, не існує такого окремого явища як темрява, іншими слова, темрява- це відсутність світла. Не всі ми сильні в фізиці, але аналогічно, можна зробити висновок, що і не існує таких явищ як «щастя» чи «нещастя», а лише життя з відсутністю страждань і надмірних складнощів. І це мабуть те, чого ми маємо прагнути, жити не шукаючи собі додаткових проблем, скорбот і тягарів, аніж шукати омріяне щастя. До того ж, щастя в простих речах, так само як  і важливі, унікальні, величні явища в простому. Отож, по-перше, не ускладнюйте зайвий раз і так складне життя.

Ще один цікавий аспект полягає у тому, що  у природі людини закладено бажання почувати себе не таким як усі, так би мовити, особливим. Це бажання надається нам ніби авансом ще при  народженні, коли ми мало відрізняємось від усіх інших немовлят, які тільки-но з’явились на світ. Звичайно, це нормально. Але і шляхи «вирізнення» у всіх різні. Звичайно, усі пам^,ятають «Зустрічають по одягу…», і не всім важлива друга частина прислів^,я. А навіщо? Коли все так легко! Але ж хіба секрет «особливості» у створенні «образу»? Важко повірити, але все це зпрогнозував ще у 4 ст. до н.е. один з найвизначніших древньоримських філософів Сенека, у своїх «Листах до Луцілія» . Не лише передбачив, а  і дав нам цінну пораду: «Не звертай на себе уваги простацьким одягом, нестриженим волоссям, скуйовдженою бородою, показною погордою до грошей, спанням на голій землі, одне слово, уникай усього, що йде від порожньої честолюбності…А що, коли ми почнемо жити всупереч звичаям? Будьмо цілком неподібні до інших людей внутрішньо, але зовні не відрізняймося від них.» Отже, другий висновок, вирізняйтесь не стилем одягу, чи образу, а саморозвитком і вдосконаленням, тим, що не помітно на перший погляд, але неможливо приховати під час ближчого спілкування. 

   За останній час, можна помітити тенденцію збільшення різних літературних вечорів, читок, творчих «квартирників», попит на яких зростає з кожним днем. Людям необхідно зустрічатись і спілкуватись з схожими на себе людьми. Чи завжди такі заходи є корисними для збагачення і розвитку Вашої тонкої натури? Давайте розберемося. Якщо це декламування віршів Франка, Єсеніна, а бо ж сонетів Шекспіра, важко виступати проти. Звичайно, про смаки не сперечаються, але відчувати різницю між «творчістю» і «поверхневим уподібненням» варто. З бажанням, показати іншу тенденцію розвитку літератури, культури, часто ми споглядаємо на не просто невдалі, але і жалюгідні спроби виявлення таланту. В результаті, місця де мало б творитись сучасна культура, перетворюються в новомодну креативну «тусовку», «жалюгідну п’єсу, погану оперу, інтерес до якої дещо  підтримується костюмами і декораціями» (цитуючи  французького мораліста 18 ст. Ніколя Шамфора)

  Звичайно, з першого погляду, може здатись, що це все, безґрунтовна критика вподобань теперішньою молоді, але чи є це критикою, заради «критики»? Уявіть велику дошку, і намальоване на одній її стороні маленьке коло(майже крапку), і ця « крапка» є людина, але вона не зовсім усвідомлює, що вона є це «маленьке коло» і хоче бути «трикутником» яке намальоване поруч. Усі її зусилля направлені для набуття форми трикутника, зводяться нанівець. Бо ж «маленьке коло» ніколи не стане тим «трикутником». Але при правильних стараннях, праці, і терпінні, ця «крапочка» може стати дуже великим колом, набагато більшим ніж той трикутник. Тобто, варто направляти усі наші бажання, шляхи вдосконалення у правильне русло, ґрунтуючись лише на власних вподобаннях, без метань до того, що модно і необхідно для створення  поверхневих елементів несправжнього образу. Це все і допомагає нам бути унікальними, відрізняє нас від інших, відкриває в нас нові таланти, розвиває нашу креативність. Бути,  а не здаватись.

Автор: Ревіде Зиятдінова

Фото з Інтернету