Я вибрала письменника і Париж. Просте життя не для нас

Усі ми знаємо про Ернеста Гемінґвея. Ми чули про нього багато історій і приблизно уявляємо його – серйозний письменник, творча і неординарна особистість. Але яким він був сином, чоловіком, батьком і другом? Що хвилювало його, окрім письменництва? Як він працював над  творами, як відпочивав і що любив найбільше?

Фото Ернеста і Гедлі

У 2019 році у «Видавництво 21» українською мовою вийшов роман американської письменниці Поли Мак-Лейн. «Паризька дружина» – книга, у якій йдеться про нетипового для нас Гемінґвея. Не секрет, що він був одружений не один раз, але з книги ми дізнаємось, яким бачила свого чоловіка перша дружина – Гедлі Річардсон. Авторка ретельно підійшла до написання «Паризької дружини». У книзі є цитати Гемінґвея, уривки з його творів, частини листів і багато спогадів, що створює ефект присутності в житті Гедлі та Ернеста.

Зустрівшись у Чикаґо 1920 року, Гедлі та Ернест стають майже нерозлучними. Незабаром після одруження вони переїжджають у Париж, аби Ернест зміг творити і стати ближчим до своєї мрії – увійти в історію літератури.

Париж. Епоха джазу. Джеймс Джойс, Ґертруда Стайн, Фіцджеральди. Розваги, алкоголь, вільні стосунки, кохання, подорожі й мрії. Дружина, син і мета всього життя. Здається, що все це непоєднувані речі в житті однієї людини, але це не зовсім так. Ернест швидко зміг знайти своє місце у такому ритмі, але Гедлі, будучи досить сором’язливою, важко вживалася у роль богемної парижанки. Саме у цей період Ернест пише свій культовий роман «Фієста. І сонце сходить», створений на реальних подіях, який присвячує Гедлі та їхньому синові Бамбі.

Книга охоплює шість років життя Гедлі Річардсон із Ернестом Гемінґвеєм. Саме у Парижі подружжя переживає усе найкраще у своєму житті. Богемне життя часто допомагало Ернесту творити, але й погіршувало його сімейне життя.

Сором’язлива, тиха дружина та її амбітний чоловік намагаються вжитися в нових реаліях. Гедлі повністю віддає себе чоловікові, живе ним і його ідеєю, допомагає і підтримує будь-яку його ідею, не зважає творити і витримує усі забаганки Ернеста: «Я вибрала письменника і Париж. Просте життя не для нас»

У книзі велика увага приділяється тому, за яких умов Ернест став тим, ким він був: від стосунків із матір’ю до того, як це вплинуло на його доросле життя. Загалом же, «Паризька дружина» не лише про самого письменника. Тут ми бачимо його очима першої дружини. І саме через це читати ще цікавіше. Уся книга, окрім моментів, де згадується біографія самого Гемінґвея, про переживання і життя Гедлі. Цікаво читати і дізнаватися як це, бути дружиною відомого письменника.

Роман читається легко і дуже швидко. Часом навіть забувається, що авторкою є Пола Мак-Лейн. Складається враження, що читаєш просто щоденник Гедлі, який вона написала власноруч. Не можна сказати, що вона незадоволена своїм чоловіком і шкодує, що вийшла за нього заміж. Вона не заперечує того, що сама втягнулась у цю авантюру і покохала Ернеста саме за такий характер і його азарт до життя. Проте вона повністю забула про себе, бо жила і підкорялась інтересам свого чоловіка. В певний момент шлюб стає тягарем для обох. Гедлі стала першою, але не єдиною, проте, незважаючи на усе, що було в житті Ернеста, його дружина завжди була поруч.

У книзі авторка ідеально передала усю атмосферу тодішнього богемного світу. Ефект присутності тягнеться через усю книгу і читач разом із Гедлі й Ернестом відвідує кафе, гуляє Парижем, дивитися кориду в Іспанії й ходить у гості до Фіцджеральдів. Від самого початку ніби не просто спостерігаєш за розвитком стосунків Гедлі й Ернеста, а й ніби сам допомагаєш їм у цьому. Цікаво також, що авторка дає навіть зменшувально-пестливі слова, якими подружжя називало один одного. Так, досить незвично уявляти, що Гемінґвей – це Таті, Вем або Несто. Не зважаючи на відсутність щасливого кінця (як і є у житті), фінал книги чудовий і повністю завершений.

Книжка про кохання, мрії, зради і розчарування – вона про життя: «Ми кружляли і кружляли, повільно та чітко. Пісня закінчилась, голка грамофона шарпнулася, і запала тиша. А ми й далі танцювали, похитуючись з боку на бік перед темним вікном».

Підготувала Яна Русіна