ARTarea – інтернет-журнал журналу «ARTarea»
Зараз ми є свідками масштабного мітингу, який відбувається у Білорусі. Після вчергове сфальсифікованих виборів, за результатами яких пост президента Республіки Білорусь посів Александр Лукашенка, білоруський народ масово вийшов на вулицю, на Площу, аби мирним шляхом добитися відставки Лукашенки й повернути собі право на вибір, на життя у демократичній державі, на національну самобутність й мову та й, зрештою, право бути людиною у європейській країні. За 26-річне правління Лукашенки відбувся не один мітинг, але жоден з них не був таким масштабним й тривалим.
Саме перед виборами у межах фестивалю документального кіно Docudays UA вийшов і відкрив перший сезон білорусько-польський фільм Максима Шведа «Чисте мистецтво». Самого ж режисера було заарештовано в ході протестного руху в ніч на 11 серпня.
Кадр із фільму «Чисте мистецтво»
Назва фільму найперше відсилає до так званої концепції, яку ще називають «мистецтво для мистецтва» і яка проголошує відірваність світу мистецького від дійсності, а з тим і незалежність від суспільних процесів, політики й загалом суспільного життя.
Насправді назва фільму вже і є його іронією, оскільки, за словами режисера, найперше він хотів розповісти про Білорусь, про те, як і чим живуть там люди. Тому мистецькі та суспільні процеси у «Чистому мистецтві» взаємопов’язані та накладаються один на одного.
Кадр із фільму «Чисте мистецтво»
Оскільки фільм є документальний, то і головні персонажі відповідають своїм прототипам. Режисер не змінює імен, а розмови відбуваються безпосередньо й без попередньої підготовки.
Художник Захар Кудін, надихнувшись різнокольоровими квадратами на будинках у Мінську, переносить їх на свої полотна, назвавши новим мистецьким терміном – фундаментальний суперматизм. Що таке ці різнокольорові квадрати на будинках у Мінську? Працівниці ЖЕКу Зіна й Інна кожного дня зафарбовують надписи на стінах, в результаті чого і утворюються квадрати, які через невідповідність кольору фарби із кольором будинку, не можуть бути не поміченими.
Кадр із фільму «Чисте мистецтво»
Але важливим у процесі творення є не саме творення, чи виведення нового терміну (що насправді іронізується режисером), а розмови із простими людьми, які зацікавлені у роботі художника. Повторюся, що розмови не були записані чи сформульовані заздалегідь, вони формуються під впливом побаченого. Тому і картина фільму відповідає картині білоруської дійсності. Процес зйомки відбувався таким чином, що художник виконував своє завдання, а зацікавлені у його роботі люди підходили й дивилися, спілкувалися, говорили про свої враження. Бувало й таке, що за знімальною групою слідкувала поліція, а то й перевіряла та забороняла малювати й знімати.
« – Що вона [картина-ред.] глядачеві говорить?
… . Вона задає глядачеві запитання, а не говорить щось».
Кадр із фільму «Чисте мистецтво»
Оскільки події відбуваються якраз перед білоруським парадом ( до дня перемоги у Другій світовій війні), то у стрічці можна побачити на другому плані багато військової техніки й військових. Парад є дуже важливим для білоруської влади, але не для народу. Така самозаглибна ілюзія контролю поглинає уряд Лукашенки, але більшість людей стоять осторонь.
Кадр із фільму «Чисте мистецтво»
Тому режисер і художник дозволяють бути не сторонніми, а безпосередніми творцями, як і картини, так і фільму. З цих спонтанних артхаусних діалогів ми багато дізнаємося, як це жити у Білорусі. Люди самі в ході розмови видають те, що турбує їх, що може бути і особистим, і суспільним водночас. Наприклад, в одній із буденних розмов Зіни й Інни, друга розповідає історію про свою дочку, якій важко вдається читати білоруською мовою, чим і окреслюється проблема національної мови на території Білорусі. Люди рефлексують про полотно, розповідають про себе, або ж про когось, роздумують про мистецтво й про реальність, як і намагаються їх зрозуміти, розповідаючи таким чином про Білорусь і себе в ній.
Кадр із фільму «Чисте мистецтво»
Звісно, наша стаття не охопить усіх смислових та підтекстових аспектів фільму, для цього варто кожному подивитися цю стрічку і віднайти для себе ту Білорусь, якої ми не знаємо.
Підготувала Віра Карпінська