ARTarea – інтернет-журнал журналу «ARTarea»
Вкрай нестійка, не вельми популярна, однак має своїх шанувальників – такою є важка сцена у місті Лева
Хеві-метал виник наприкінці 1960-х років у Великобританії і одразу почав здобувати популярність. Жорсткі рифи, швидкий темп, довгі та мелодійні соло, високий пронизливий вокал, змістовні, хоч й інколи моторошні тексти отримали чимало шанувальників по всьому світі, в тому числі і в Радянському Союзі. “Залізна завіса” не змогла стримати потужну хвилю важкої музики зі Заходу, і вже згодом вона пустила паростки по всьому “совку”. Не оминув цей процес і Львів.
Львівський метал зародився у середині 80-их років, коли на зміну боротьбі з космополітизмом прийшли “гласність” і демократизація. Більшість груп того періоду не залишили по собі ніяких записів і давно канули в небуття, і серед них тепер можна згадати лише «Циклон», предтечу культової формації «Плач Єремії», та “Аптеку”. Що примітно, метал тоді не був самостійним явищем, а розвивався в більш потужному рок-середовищі, зокрема, у стінах Львівського рок-клубу. Окрема метал-сцена виникає лиш в 90-их роках, до чого спричинилися не лише проголошення незалежності України, а й поява екстремальних видів важкої музики, таких, як блек-метал та дез-метал, які ще більше посилили розрив з традиційним роком. Саме тоді з’явилися перші гурти з більш-менш повноцінним матеріалом – треш-дезові «Lazaret», «Euphoria», «Via Dolorosa», «Contrabanda», дез-думовий «Apostate» та хеві-прогресивний «Inward Path». Ці формації переважно наслідували західних виконавців, що, зокрема, виражалося не тільки в музиці, а й у воєнно-окультних текстах пісень, які виконувалися переважно англійською мовою. І хоч тодішні колективи залишили по собі не надто якісні записи, більшість з яких так і не було видано, все ж вони стали відносно знаними серед місцевих шанувальників такої музики, перш за все, завдяки невеликим андеграундним концертам. Та до кінця десятиліття ці гурти переважно припиняють своє існування, не маючи можливість продовжувати подальшу творчу діяльність в умовах вкрай мінімальної популярності жанру.
Важка музика 00-их років. Львівська школа блек-металу
Ще наприкінці 90-их років у Львові виникли такі гурти ,як «Paganland» та «Molphar», які започаткували абсолютно новий жанр, який одержав найбільший успіх як і в Україні, так і за кордоном – паган-блек-метал. Лірика, що зверталася до тем фольклору, язичництва та природи, народні мелодії, відтворені клавішними чи етнічними інструментами, тяга до традицій – усе це виглядало доволі незвично на фоні тодішнього металу, який мав інтернаціональне обличчя, тому досить швидко стало панівним в андеграундному середовищі міста. Ці дві команди, хоч і не проіснували довго, все ж стали стартовими майданчиками для злету багатьох музикантів, що і створили в наступні роки умовну львівську школу блек-металу. Серед них, зокрема, варто виділити мультиінструменталіста Юліана «Viterzgir’а» Мицика, який свого часу був найбільш плодовитим львівським металістом: з-під його творчої руки вийшли такі проекти, як симфо-блековий «Capitollium» з «органним» звучанням та церковними мотивами, атмосферний «Dragobrath», наповнений містичною лірикою, патріотично-антивоєнні «Ruina» та «LeadHaze» і, звісно, найуспішніша завдяки вдалому поєднанню металу та карпатських духових інструментів вкупі з міфологічними образами у піснях «Kroda», заснована спільно з дніпрянином Eisenslav’ом. Усі вони, окрім «Ruina», були створені як студійні проекти, однак після успіхів перших трьох альбомів «Kroda», формація перекваліфікувалася у 2007 році на повноцінний гурт і дала серію виступів на тематичних фестивалях як в Україні, так і за кордоном, що призвело до ще більшої популярності колективу. Окрім цього, тоді ж існував рідновірський гурт «Тіні Забутих Предків», який залишив по собі лиш один спліт з Paganland’ом, та “Гра в Бісер», що після зміни складу та приходу до неї росіянки Fosco Culto перейменувалася на «Lamia Culta» і почала використовувати сатанинську лірику, що було не вельми поширеним в уже язичницькому андеграунді Львова. Примітно, що усі з вище перелічених команд, окрім «Molphar» та «Capitollium», виконували свої пісні українською мовою, що також зіграло їм на руку та допомогло виділитися в доволі одноманітному англомовному метал-просторі.
Близьким до паган-металу був також фольк-метал, що тоді почав стрімко набирати популярність у Європі. В Україні цей жанр розвивався переважно в Києві, а такі гурти, як «Веремій» та «Тінь Сонця» навіть зуміли перемістили його з метал-андеграунду в рок-мейнстрім та добитись успіху. Львів ця тенденція, на жаль, не охопила, і тут виник всього лиш один, зате доволі колоритний гурт «Ірій», який з жіночим вокалом Ксенії Рихальської, мелодійними думовими рифами та народними піснями став чудовим доповненням до екстремальних блекових гуртів. В 2004 році гурт покинув бас-гітарист Андрій «Джон» Кіндратович і заснував готик-метал-групу «Полинове Поле», яка, вигравши гран-прі фестивалю «Тарас Бульба», отримала чимало шанувальників по всій Україні, і записала декілька вдалих альбомів.
Жанри, які домінували в 90-ті, зуміли знайти гідне продовження. Перш, за все, це були дез-метал-колективи «Ambivalence», «Dogma», «Hau Dze», чиї композиції, на відміну від попередників, були більш технічно та змістовно ускладнені і торкалися теми існування людства в постіндустріальну епоху. Треш-метал обрали собі «Disarm» та «Artifact», традиційний хеві-метал – «Misty Gates» (україномовна реінкарнація «Inward Path»), «Requiem» та «Firehead», однак вони не досягли якихось значних результатів.
Герої нашого часу
Нове десятиліття розпочалося з нових змін. Припинили діяльність чи не більшість колективів попередніх років. Через творчі розбіжності розпалося «Полинове Поле», Юліан Мицик покинув «Kroda» та розпустив усі свої колишні блекові проекти, внаслідок фінансових проблем довелося «заморозитися» низці інших гуртів. Та, попри це, у львівський андеграунд влилася не тільки молода кров, а й зуміла повернуся стара – реінкарнувалися «Apostate» та «Paganland» з абсолютно новими учасниками і навіть записали свої дебютні повноформатні альбоми. Мицик у 2010 році заснував проект «VITER» і майже одразу видав міньйон «Джерело», в якому ще можна було впізнати його традиційний стиль, однак наступні роботи засвідчили про перехід до більш комерційно успішного альтернативного року. Натомість до метал-сцени приєдналися люди, які раніше грали панк-рок та хардкор – так, вокаліст славнозвісного «Тостера» Дмитро Кумар, зацікавившись стонером та сладжем, які стають дедалі успішнішими, спершу створив гурт «Johny B.Gut», а згодом – «1914», чи не єдину команду в світі, чиї тексти повністю присвячені тематиці Першої світової війни. Зі стонером експериментував так само Сергій Нестеренко, гітарист «АННИ». Англомовний треш грає команда Дмитра Золотарьова «D.Hate». Україномовні колективи стають різноманітнішими: тут і звичний для Львова паган-блековий «Буревій», і мелодійний павер-фольковий «Рай Із Твоїх Снів», і перший націоналістичний (як би дивно це не звучало для «Бандерштадту») хеві-загін «Залізний Хрест», і технодезовий «Інкрустатор»… Загалом, у середині десятиліття відбувається відродження блек-металу у вигляді студійних проектів «Eskapism», «Morkt Tre», «The Will Of Tiamat», «The Lucifer Rebellion», «Lethargy of Silence», «Bergtroll»… Разом з ними вперше за 15 років видають свій дебютний альбом «Misty Gates», а «Полинове Поле» у новому складі вперше за сім років повернулися на сцену з новими піснями.
Та що можна сказати про львівський метал-андеграунд в загальному? Так, безперечно, він живе, розвивається, постійно з’являються молоді, цікаві та перспективні команди, але більшість з них з часом зникають. Причин такої нестабільності можна знайти багато, але найпоширеніша з них – брак часу або фінансів для продовження творчої діяльності. Адже андеграунд – це завжди волонтерство, це бажання творити музику, яке має бути сильнішим за бажання отримувати гроші та справжню популярність. На жаль, метал є нецікавим, а то й неприйнятним, для більшості людей. Багатьох відштовхує його гучність, агресія та неоднозначна лірика. А що вже казати про переважно християнський Львів, в якому, як вже зазначалося, найпоширенішим є блек-метал з його екстремальним звучанням та, доволі часто, антихристиянською ідеологією? Безперечно, така музика розрахована на ті чи інші групи людей, але явно не на масового слухача. Звісно, є винятки – те саме «Полинове Поле», на чиє відродження очікувало багато слухачів по всій Україні, «Kroda», яка зуміла пробитися на закордонні лейбли і знайти свого слухача за кордоном або потенційний кандидат у світ мейнстріму «Рай Із Твоїх Снів», чий логотип все частіше можна на фестивальних постерах. Про інші команди таке сказати не можна: про значну частину з них чула від сили не більше, ніж сотня людей. А надто вже про ті старі, з 90-их років, коли не було Інтернету та соціальних мереж, не було «Рок-Львова» та «Неформату», і дізнатися про концерт чи реліз альбому можна було лиш від друзів та знайомих. Та, тим не менше, концерти відбувалися. Відбуваються вони і нині, щоправда, дволі рідко, дуже часто з поганою апаратурою та недбалим менеджментом. Важко за таких умов продовжувати грати метал, знаючи, що ти за це нічого не одержуєш. Та ентузіастів, яким байдуже на загальні тенденції, і які виконуватимуть улюблену музику, завжди буде багато, більше того, вони навіть не шукатимуть у цьому заробітку, а лиш насолоджуватимуться мистецтвом, яке можуть творити.
“Музика завжди повинна робитися з любов’ю, – каже фронтмен гурту “Полинове Поле” Андрій Кіндратович. – Заробляти потрібно на роботі. Звичайно, це добре, коли музика приносить якийсь прибуток, який дозволяє продовжувати сам процес, тобто коли не виникає питання чи купити нові струни і нові джинси, а коли гонорари від концертів дозволяють робити записи, інструменти купувати і тому подібне. В той же час, потрібно чітко розділяти заробіток на життя і музику. Мені запам’яталися слова одного з київських музикантів, який сказав: «Музика не повинна бути твоєю ложкою». Як тільки вона стає єдиним джерелом заробітку на життя, з’являється спокуса заграти не те, що ти відчуваєш у своїй душі, а те, що краще продасться. І це кінець. Це початок кінця музиканта і початок його як заробітчанина. Групи, в яких матеріальна чи комерційна вигода відразу ставиться за самоціль, можуть мати професійних музикантів, але вони будуть виконавцями, а не творцями.”
Львівський метал-андеграунд безперечно, існуватиме в надалі з незмінним алгоритмом. Старі гурти розпадатимуться від браку часу, грошей чи творчих ідей, а на зміну їм приходитимуть нові, молоді та креативні, які віритимуть в те, що їх музику полюблять. Одиниці отримають визнання і певну популярність, а інші тихо зникнуть, залишивши по собі лиш закинуту сторінку в соцмережі і кілька пісень в жахливій якості. Така вже доля неформатної музики, і тут нічого не змінити. Тут хіба треба слухати і ходити на концерти.
Автор: Michael Sokulski
Фото взяті зі сайту metal-archives та Інтернету