Важливе
Жартівник на війні – це зайвий рот: дарма їсть і багато говорить Рецензія на фільм «Добрий ранок, В’єтнам»

Жартівник на війні – це зайвий рот: дарма їсть і багато говорить Рецензія на фільм «Добрий ранок, В’єтнам»

“Дитино, не берись за то! Той фільм не для малят. Ти взагалі рік виходу бачила? Бачила, кажеш. Ну то чого вередуєш? Тільки це кіно їй подавай, диви на неї! Тебе на світі не було, як воно вже з десяток років на полицях класичного кінематографу лежало!”

Цей внутрішній конфлікт роз’їдав мій мозок, поки пальці набирали в пошуковій графі Ґуґла “Добрий ранок, В’єтнам”. 

 

З усіх можливих приводів обвішаний нагородами, цей фільм із 1987 року підкорює серця рецензентів. Гумор і гра, сюжет та ідея, музика, атмосфера – здається, писали про все. Про що ж писатиму я? Про власне бачення. Маю право.

Отож, пірнаємо! 

Якщо у в’єтнамських джунглях папуги наспівують Луї Армстронга, в американської армії гарний настрій: мікрофон на радіо Сайгон у руках Едріана Кронауера. Жартівник та романтик, головний біль для начальства і легенда серед солдат, він із ніг на голову перевертає будні військової радіостанції. Із його незмінним “Добрий ранок, В’єтнам” прокидається 350 тисяч мобілізованих на війну американських солдат. Не маючи інших причин починати новий день серед змій, бомб і ворогів, військові вилітають із ліжок, аби послухати легенду радіо.

Кронауер за один ефір може порушити всі професійні стандарти. Він чхав на об’єктивність, точність і повноту, на баланс думок і відокремлення фактів від коментарів. Він жахливий, але (чомусь) улюблений журналіст. Чому? Тому що правдивий, гострий і до біса дотепний. Найкраща комбінація у військових умовах. 

Чи варто казати, що начальству, звиклому до Мендельсона і новин про Ніксона, Бітлз і жарти про геїв не до вподоби? Кронауеру затикають рота, виганяють з роботи,  повертають на прохання тисяч солдат і, зрештою, завідома посилають на репортаж замінованою дорогою. 

Герой виживає (а як інакше – він же американець), та його відправляють додому. Жартівник на війні – це зайвий рот: дарма їсть і багато говорить. Армії такі не потрібні. 

Дурень той, хто так вважає. На війні найбільше страждає душа – її бинтом і зеленкою не врятуєш. Питаєте, чим? Відповідаю – словом. Такі Кронауери не тільки журналісти, але й лікарі. Терапевти, хірурги, психологи. Найкраща комбінація у військових умовах.

Автор: Карина Сайфудінова

Фото з Інтернету