Важливе
“Боженька”: для всіх і не для кожного

“Боженька”: для всіх і не для кожного

“Вистава “боженька” – це не про Бога!” Саме з таким гаслом на випередження можливих закидів від невігласів, консерваторів чи ненависників сучасного театру відбулася прем’єра вистави Ігора Білиця у Львівському академічному театрі імені Лесі Українки. І справді, алегорична комедія – про нагальні глобальні й локальні соціальні проблеми. Та чи зуміли актори донести цю ідею до авдиторії чітко й безконфліктно?

Почалося усе з п’єси Валерія Пєчєйкіна, російського драматурга узбецького походження, що зараз працює у “Гоголь-центрі” у Москві. Пєчєйкін, за його словами, в інтерв’ю російському “Радіо Свобода”, сподівається, що ця нібито дитяча вистава (чи то пак по-дитячому доросла) таки повинна донести закодоване послання до глядача; а ще – що люди, які прочитають на афіші назву “боженька”, не прийдуть до театру з власним Боженькою і не почнуть дискусії про те, який же із них – справжній.

Українською п’єса зазвучала завдяки перекладу керівниці літературно-драматургічною частиною театру Лесі Українки Оксані Данчук. Насправді, в театрі вже ставилася ця постановка минулого року, щоправда у вигляді перформативних читань. Зараз же вона “прогриміла” на повну, зібравши повні зали два дні поспіль (24-25 березня 2018р.)

“боженька” – це вистава, дія якої перенесена в ліс і розгортається серед звірят. Ця, на перший погляд, дитяча вистава чи то байка із завуальованою мораллю, мала б навчати толерантності, терпимості до чужих переконань, неприйнятності спотвореної моралі тощо. “Страх іншості, страх правди, страх пізнання, страх бути собою, страх любити. Однак, найкраща зброя проти страху – це сміх. Тому ми називаємо цю історію про політичні маніпуляції та спекуляції на релігійних почуттях комедією і запрошуємо сміятись разом з нами – чим голосніше, тим краще”, – саме так каже офіційний анонс на сторінці театру.

Здавалося б, головна мета досягнута. Зал вибухав сміхом чи то зі слів “какуля” та “ділішки”, чи то з істеричного усвідомлення, що все, що на сцені, притаманне сучасній реальності. Доведеться зізнатися, що, швидше за все, причина явно не в останньому, зважаючи на те, що в час антракту чимало людей попросту розійшлися, не розуміючи, чого то вони потрапили у ляльковий театр.

Здається, за залпами сміху авдиторії, зовсім не було чути головного: того, що Кошеня – нещасна жертва дискримінації й іншування, Журавлик потерпає від необґрунтованих рішень некомпетентних суддів, 37-ий мурашок – пересічна “маленька людина”, переконана, що повинна бути непомітною, коли Ведмедик – прототип тих “не надто розумних, зате сильних”, що забезпечують лад і порядочок і щоб не було зайвих питань чи дій, а всі звірятка – маріонетки у великих владних руках Мишеняти, певні, що все в лісочку працює правильно. До слова, “боженька” таки не зовсім “не про Бога”. Релігійні маніпуляції, як чималий пазл у цілісній картині всеможливих соціальних проблем, у виставі теж присутні.

У виставу закладений глибокий зміст, бо ж “боженька” задумана як посібник з політичної історії Європи останнього століття, пересиченого дискримінацією, владною свідомістю, експлуатацією, анархією, псевдорелігійними переконаннями тощо. Кожна сцена тут – символічна. До прикладу, сцена абсурдного суду над Журавликом (творчою особистістю, “не від світу цього”, що єдиний серед звірят не робить “беку” і не приховує цього), за словами Валерія Пєчєйкіна, стала особливою для Гоголь-центру, наклавшись на матрицю резонансних подій навколо мистецької інституції.

У чому ж проблема несприйняття авдиторією вистави чи неправильного її декодування? Погана поінформованість глядачів про зміст вистави чи ж банальне небажання звертати увагу на глибинні речі, якщо є змога отримати задоволення від “недумання”? У кожного на це буде власна відповідь. Проте факт залишається фактом: вистава “боженька” створена, аби вчити жити в сучасному світі, вчити бути людиною в будь-яких обставинах, робити “вибачульки” і вміти прибирати за собою “бардачок”. Тож наступного разу, коли пояснюватимете дитині те, як влаштований світ, прочитайте їм цю п’єсу. Діти, на щастя, більш проникливі та допитливі, ніж дорослі.

Автор: ІрСтОл

Фото з Інтернету