ARTarea – інтернет-журнал журналу «ARTarea»
У фільмах головні не смішки, не подиви, не сльози, які розривають нас під час перегляду. Не ті одномоментні емоції, які викликають репліки героїв і трюки каскадерів.Головне те, що лишається після титлу Theend. Ті роздуми, на які нас наштовхує глобальний режисерський задум, а не окрема вдала сцена чи принагідний ракурс.
Встигнувши вскочити на полицю класичного кінематографу, фільм «Сім років у Тибеті» чіпляє саме цим. Чіпляє свою багатомільйонну аудиторію прихильників загальнолюдською ідеєю, позачасовою актуальністю і, зрештою, тими істинами, що однозначні для будь-кого – з будь-яким громадянством і будь-яким статусом. Тим згустком думок, що стає поперек горла і заважає казати так, як ви сказали би раніше, поводити себе так, як ви звикли себе поводити. Заважає бути сліпим егоїстом, продуктом споживацької ери, ким Ви, можливо, були до перегляду.
Не зазіхаючи на вичерпність, окреслимо основні перипетії сюжету.
В епоху домінантності партії Гітлера всі соратники фюрера почували себе досить впевнено. Мали вдосталь грошей, визнання, жінок, простір для політичного росту (хай навіть кар’єрні сходинки пролягали через смерті тисяч невинних душ).
Офіцер Рейху Генріх Харрер, гордість нації і зірка альпінізму, мав навіть трохи більше, ніж пересічні партійні пси. Вагітна дружина щоночі чекала його із завмиранням серця, а шафа зі спортивними нагородами ломилась від купи позолоченого мотлоху. Та пиха офіцерського-альпіністського розряду била кувалдою в голову: на цьому не можна спинятись, цього занадто мало; адже ти кращий за інших – найкращі не знають спочинку.
Генріх вирішив зробити свій успіх безсмертним у пам’яті цілого людства. На горизонті визріла нова вершина – підкорити найбільш непідступний пік гімалайських гір. Зібравши команду відчайдух, полишивши дружину із сином під серцем, альпініст кинув виклик безжальній природі Південної Азії.
І, що не дивно, програв поєдинок. Хоча і довго не міг змиритися.
Пиха,марнославна природа західної людини, доведе Генріха до бараку в концтаборі, поневірянь вершинами Гімалаїв, до голоду й холоду, до здичавіння і внутрішніх зламів. Однак усе це веретено епізодів на межі зі смертю – як тілесною, так і духовною – подарує бундючному альпіністу шанс на відродження. На пошук Людини під тонною нелюдських принципів.
Офіцерові Рейху Генріху Харреру, чужинцеві і дикуну, пощастить стати другом, наставником, вчителем священного Далай-Лами. Ступити на землі закритого тибетського королівства Лхаса. Пощастить привідкрити завісу між зовнішнім світом і первозданною філософією високогірного народу.
Фільм-подорож, фільм-медитація, своїм нестрімким темпом, отим самим глобальним режисерським задумом, дарує широку платформу для роздумів. Стає поперек горла і не дає бути тим, ким ви були раніше, до перегляду.
Робить усе, аби після титлу Theend ваші стосунки із ним не завершились.
Автор: Карина Сайфудінова
Фото з Інтернету