ARTarea – інтернет-журнал журналу «ARTarea»
Львівський драматичний театр імені Лесі Українки неодноразово порушує на сцені злободенні проблеми українців. Серед них і яскрава вистава «Слава Героя», яку поставив відомий український режисер Олексій Кравчук.
Війна ідеологій
Найбільш вираженою сюжетною проблемою виступають різні погляди на життя ветеранів радянської армії та УПА, а також неготовність до пошуку примирення. Ветерани однієї війни «допомагають одне одному наблизитися до цвинтаря», як говорить лікарка.
Поділ українців на «своїх» та «чужих» у сучасному суспільстві, вочевидь, болить автору. Тому він звертається до теми минулої війни, і показує, що сучасний російсько-український конфлікт, як і будь-який, починається в головах. Там і завершується.
Тим часом влада, здається, не робить нічого задля вирішення цієї проблеми. З кожною зміною «нагорі» народжується нова історична правда. Тому народ живе знову як на війні: одна влада, інша… і в усіх різні пріоритети. Тому в пошані різні ідоли, різні герої,ветерани.
І немає серед воєн якоїсь «правильної», усі жорстокі. Як і люди, що воюють чи воювали, є або скривдженими ворогами, або жорстокими героями. Бо «людина людині вовк», як звучить зі сцени.
Вовк у шкурі лікаря
Помістивши дійових персонажів у лікарняну палату (що легко уявити, зважаючи на вік ветеранів), Павло Ар’є, автор п’єси, порушив ще одну важливу проблему – (не)безкоштовну українську державну медицину.
Хірургиня в білому халаті поверх чорного вбрання ховає чорноту своєї корумпованості за добротою, що її робить лікар, рятуючи своїх пацієнтів.Вона «списує» ліки, призначаючи заднім числом препарати вже мертвим людям, препарати, що їх ніколи не отримували хворі. Адже доньку за кордоном за щось учити треба.
Заради життя близької людини й найбідніші знайдуть хабар. Тому по-людськи ставитися ні до кого, окрім рідних, головному лікарю не потрібно. У таких умовах вона, здається, уже й не розуміє суті людяності. Усі підлеглі для неї, немов слуги.
«Бог колись був, а потім пішов…»
Через непросте життя ветеран УПА Остап Ількович, перестає насправді вірити в Бога. Оскільки в УПА таке заборонено, то він вірить тільки «формально». Фінансові труднощі змушують українців змінювати погляди на життя.
Наскільки тематично насиченою вистава б не була й так, автор не намагається її обмежити: Друга світова закінчилася, але безпечно українці не жили жодного дня з моменту здобуття незалежності. І власна українська держава про її ж патріотів не думає.
Повернення на село в більшості випадків означає бідність та неможливість з неї викарабкатися. І майбутнього в селі батьки своїм дітям нізащо не бажають.
Вмістити так багато змісту у дві години вистави допомагають п`ять ящиків, на які проектуються зображення очей чи кардіограми, сніг, дощ, пара… І гола дівчина спочатку та наприкінці твору. Тому й постановка має вікові обмеження – 18+. Актори вживають ненормативну лексику, а в сценічний простір часом врізаються постріли та сцени з війни.
Та все ж розказати все до кінця, повідомити глядача про долю всіх персонажів автор не вбачає за потрібне. Тому мені бракувало розв`язки. Але окреслити проблеми вистава зуміла точно добре, а як ми їх розв`яжемо – питання часу, тому на нього історія поки що не написала відповідь.
Автор: Северина Якубич
Фото із сайту театру імені Лесі Українки