Що означає бути Художником? Або Знайомтесь, це Моді

Сьогодні ім»я  художника Модильяні відоме всім поціновувачам мистецтва. Його незвичні, чимось наївні і по-дитячому правдиві полотна вражають  публіку вже майже століття. 

 Крізь картини Амадео Модильяні ми можемо відкрити собі його душу лиш частково. Але біографічна драма режисера Міка Девіса, яка знята 2004 року, прониклива  гра італійського актора Енді Гарсіа дозволяють глядачу ненадовго поринути у художній світ Парижу початку ХХ століття і майже особисто познайомитись із художником Модильяні.

 За режисерським задумом, глядач переноситься до Парижу 1919 року. Але фільм починається не видами на вулички столиці Франції, не пейзажами затишних кав’ярень. Ми бачимо жінку, туш розмазана по її щоках, в очах відчай. Вона промовляє репліку, яка стане лейтмотивом фільму.  Але про це пізніше. Париж 20-тих років був наснажений мистецькою елітою, смаком до життя, запахом вишуканих парфумів, змішаних із вишневим тютюном. Життя митців протікало переважно у кав’ярнях, де вони обговорювали творчі напрямки, ділилися поглядами  на тогочасне мистецтво. Режисер дуже вміло вплітає у мереживо сюжетної канви  факт конкуренції між Пікассо та Модильяні, стилі яких були дещо спорідненими. Але Пікассо ще за життя досягнув успіху і грошових статків, а от Моді (так називали художника друзі) часто був у безгрошів’ї.

Особливість цього фільму полягає в тому, що це не банальна біографія чи документальний фільм. Тут є цікаві режисерські знахідки, а серед них показ роздвоєння особистості художника. Цей прийом, ніби стає частиною розповіді. Марення, спогади з минулого, наркотичні видіння – все це ніби вплітається у реальність. І сам глядач вже не може відділити дійсність від вигадки. І завдяки цьому ми ніби починаємо бачити світ очима Модильяні, ми переживаємо ті самі, часто трагічні відчуття, ми ніби разом з ним страждаємо від самотності серед натовпу, від надлишку почуттів, від сухот…  Коли у життя художника входить молода мисткиня Жанна Ебютерн ми так само болісно переживаємо їхню неможливість бути разом. І тут на перший план виходить головний конфлікт стрічки – міщанський затишок, гроші, спокій чи… нестатки, алкоголь, невпинна творчість,  зрештою відданість професії Художника, своєму покликанню. Дуже символічним є образ дощу. Дощ іде, коли Жанна знайомиться з Моді. Коли художник пригадує своє дитинство також дощить. Дощ слугує певним символом оновлення, але в той же час і депресії, натяком на незбагненність буття. Сніг також виконує символічну роль. Коли зрештою художник наважується освідчитися коханій Жанні він бушує хурделиця і  на Моді нападають злочинці. Сніжить, коли Модільяні танцює з пляшкою свій фірмовий танок. Сніг нагадує глядачу про те, що людина є лише частинкою Всесвіту, і що вона непідвладна стихії. Завірюха була завжди, людина тлінна, крихка.

Стрічка Міка Девіса нагадує художнє полотно. У ній є все – центр уваги, передній план, другорядні персонажі. Стрічка змушує задуматись, вона не залишає глядача упродовж довгого часу. Сам сюжет побудований колом. На початку  стрічки ми бачимо Жанну, яка перебуває на грані відчаю. Наприкінці фільму Жанна вчиняє самогубство, а  через кадр ми бачимо  вкриті снігом могильні плити на цвинтарі Пер-Лашез. Жанна та Амадео спочивають разом.  Після перегляду залишається відчуття спустошення. Модильяні гине як все ще не визнаний художник. Не оціненими залишилися його новітні бачення малярства, його особливий підбір кольорів – охристі, теплі відтінки, завдяки чому полотна ніби світяться теплом. Глядач все ще згадує убогу халупу, де жив Модільяні, лікарню Шаріте (безкоштовна лікарня для бідняків),  все сумне життя митця. І постає головне питання – що означає бути художником? 

Автор: Оксана Бабенко