Габріель Гарсія Маркес завжди буде з нами…

Сьогодні помер Габріель Гарсія Маркес. Разом із цим видатним письменником померла ціла епоха, яку прозаїк невпинно створював на папері.

“Люди настільки неправі, коли думають, що коли старіють, то припиняють кохати: навпаки, вони старіють тому, що припиняють кохати” (Г.Маркес).

Габріель Гарсія Маркес добре відомий серед українських читачів. Його неповторний “магічний реалізм” напевно справді має у собі якісь чари, адже прочитавши хоч рядок Маркесових творів його стиль не забудете ніколи.

“Сто років самотності” і казка реальності

Одним із найвідоміших творів Габріеля Маркеса вважають роман “Сто років самотності”. Він дуже складний за будовою, адже розповідає про багато поколінь родини Буендіа і містечко Макондо упродовж 100 років. Стиль роману є унікальним тому, що розповідь ніби нагадує казку. Читач поринає у міфічний світ легенд, вигадок, які органічно переплітаються з реальністю. Письменник добре знайомий із автентичними традиціями, звичаями, міфами та легендами Латинської Америки.

“На півдні розкинулись болота, вкриті віковічним зеленим покривалом, і велика, мов світ, долина, яка, за свідченням циган, не мала кінця-краю. На заході долина переходила в безмежний водний обшир, де жили китоподібні істоти з ніжною шкірою, головою й торсом жінки; чарами своїх неймовірних грудей вони приводили до згуби мореплавців.” (Г.Маркес “Сто років самотності”)

Із філігранною майстерністю він вплітає їх у сюжет і таким чином створює абсолютно самобутній прозовий твір. І хоч читачу іноді важко розібратися із нагромадженням дійових персонажів, імен, подій, але без цих деталей роман не був би таким шедевральним. Адже у цій масштабності, сміливому охопленні неосяжного і таїться секрет автора.

Латинська Америка у полоні власних чар?

Але це ще не всі особливості роману. Твір насправді є глибоко символічним і суспільно важливим. “Сто років самотності” – це завуальований натяк на самотність, відірваність Латинської Америки від іншого світу. Автор ніби вказує на те, що Латинська Америка так і залишається необ”єднаним, розрізненим, а часто відсталим континентом. Вона ніби вигадала собі казку, солодку реальність і у ковдрі солодкавих мрій відокремилися від зовнішнього світу. Про проблему розрізненості, відсталості Латинської Америки говорив ще Ернесто Че Гевара. Революціонер наголошував на тому, що іноді латиноамериканцям бракує толерантності, братнього ставлення до ближніх. У часи Гевари був дуже відчутним розподіл людей на індіанців, метисів, “чорних” і “білих”. Можливо, цю ідею підтримував і Габріель Гарсія Маркес, адже він дуже позитивно ставився до соціалістичних ідей, і неодноразово зустрічався, можна сказати товаришував з Фіделем Кастро.

Не дивно, що за роман “Сто років самотності” у 1982 році письменник отримав Нобелівську премію. Габріель Маркес був дуже відданий своїй роботі,вважав письменництво своїм покликанням. Цікаво, щоб видати роман “Сто років самотності” він заклав під кредит все, що мав, навіть фен дружини.

“Коротка” алегорія потужного сюжету

Але “Сто років самотності” є далеко не єдиним письменницьким досягненням Маркеса. Прозаїк також полюбляв писати короткі оповідання із дуже потужним сенсом і часто неоднозначною кінцівкою. Родзинкою цих творів є алегорія, а також завуальована виховна функція. Наприклад твір “За коханням невідворотність смерті”. Сюжет нібито простий – сенатор Онесімо Санчес проводить свою виборну кампанію, але це вже не захоплює його так, як раніше, адже лікарі нещодавно сказали, що він помре через 6 місяців. І раптом, він знайомиться із красунею Лаурою, яку прислав до нього батько дівчини. Однак після прочитання ви відкриваєте для себе нові грані твору. І за легкістю сюжету, за грою слів криється глибокий сенс.

Напевно, оповідання “Стариган з крилами” відоме всім. Зараз цей твір навіть вивчають у школі. Тут подана нібито примітивна алегорія – образ знівеченого янгола зневаженого людьми. Однак, як сильно зачіпає сюжет, як не полишають потім думки про знецінення світу, про сувору буденність. Адже знівечений янгол – це ще може бути і образ неповносправної людини, або людини похилого віку. І байдужість суспільства, його аморальне ставлення до окремої особистості боляче вражає. Адже фактично ми бачимо це кожного дня, і проходимо мимо, навіть не звертаючи уваги…
Габріель Гарсія Маркес був не лише видантним письменником, але й Людиною з великої літери. Він боровся за утвердження загальнолюдських цінностей, за гуманізм, за вміння фантазувати. Він хотів надати світу нових барв, художнім словом розмалювати його у кольори доброти, чесності і краси. Цей унікальний письменник не помре, бо житиме у серцях мільйонів людей і своїх книжках, які ніколи не залежуватимуться на поличках.

“Не плач, бо це скінчилось. Посміхнись, бо це було” (Габріель Гарсія Маркес)

Автор: Оксана Бабенко