Метро в різні світи

Сучасний світ побудований так, що сучасна людина змушена багато часу проводити у метро чи автобусах. Ось так, під час поїздок і пролітають найкращі миті нашого життя. Яке воно –метро закордоння?

Ідея написання цього нарису  прийшла спонтанно на прохання редактора. Довгий час відкадав у зв”язку з тим, що досить давно нічого не писав та ще й на українській мові, тому дуже сумнівався, що з того щось вийде. Але під час рутинної дороги з роботи  додому, відвідало мене кілька думок та спогадів, якими вирішив поділитися тут. Так, сидячи, у вагоні метро, який провозив чергову групку людей з відсутніми та змученими поглядами і мене разом з ними я задав собі питання,  що є відмінним між метро Гамбургу та Києва? Не знаю, що саме спонукало до цього не зовсім доречного вечірнього аналізу метрополітену, але мимоволі почав порівнювати. І ось що вийшло.

Німецьке метро – досконалість самотності?

Метро міста Гамбург має назву  U-Bahn, та існує з 1912 року, постійно модернізується, вдосконалюється та оптимізується. В інфраструктурі та екології місто не шкодує грошей. Тому і технічні показаники передові. Невпинно розробляється та випускається нова генерація метро-поїздів. За досить короткий час можна дуже комфортно добратись майже в кожен куточок метрополії.  Вагони світлі, охайні, рух поїздів майже не чутний. Також дуже розвинута система технічного забезпечення пасажирів розкладом руху в онлайн. Так можна з точністю до хвилини розрахувати час прибуття та відправлення,  а також пересадки на інші види транспорту, що діють майже синхронно. Багато водіїв через часті затори надають перевагу метро.

Проте за цим технічним прогресом та лоском криються деякі риси, які дуже влучно характерзують весь суспільний транспорт. Як відомо, метро – це візитна картка кожного міста. Так, заходячи до вагону гамбурзького метро  відчуваєш одразу всю обособленість, ізольованість, дистанційність кожної особистості. Люди, ніби будують навколо себе невидиму стіну, відокремлюються від інших, а відтак не відчувають себе часточкою єдиного соціуму. Це виявляється насамперед тоді, коли кожен намагається швидше сісти саме там, де вільні всі чотири місця. Так, заходячи, наступний пасажир проходить через весь вагон, аби сісти наодинці. Всі читають, ніхто не спілкується, западає цілковита тиша. Звичайно, це можна пояснити тим, що багато німців мають авто і тому метро не таке перевантажене. Проте така відчужена форма поведінки спостерігається і у повсякденні. Деякі німці живуть  у будинку роками, навіть не знаючи своїх сусідів в очі.

Обшарпаність і атмосферність українського метро

Метро міста Києва існує з 1960 року і не зовсім відповідає європейським стандартам через погане фінансування, старими, ще з радянських часів не оновленими потягами, та переповненістю. Проте відчувається різкий контраст, адже пасажири ніби становлять собою єдине ціле, один організм. Це особливо помітно у момент зупинки, коли всі одночасно заповнюють вагон і стають ніби суцільним механізмом. Тут часто можна невимушено поспілкуватись і навіть послухати музику, яка лунає з кабінки водія ( у автобусах). А скільки тут відбувається цікавих знайомств, побачень, кур”йозів, скільки з”явилося крилатих висловів та легенд про старенький, але такий рідний серцю метрополітен.

Соціум, відкритість та щирість є невід”ємною частиною кожного українця. Таким назвати гамбурзьке метро не можна. Напевно, в цьому і є головна відмінність.

Микола Бабенко – іноземний кореспондент журналу ARTarea