ARTarea – інтернет-журнал журналу «ARTarea»
«Тут я вперше рушила з велосипедом…о, а це з святкування мого 5 дня народження…а ще ось ця, ось ця…» – сотні найрізноманітніших фотокарточок знайдуться в кожному домі, сотні щасливих моментів, закарбованих або старим «Зенітом», або мильничкою Kоdak, або надсучасним Canon’ом чи Nikon’ом з дорогущим об’єктивом. Тепер фотокамера супроводжує всі важливі події життя будь-якої прагматичної людини, яка хоч щось розуміє в техніці. Навіть бабусі і дідусі стараються йти в ногу з часом.
Але дуже мало людей знають звідки і коли до нас прийшла фотографія. Їй вже майже 1000 років, все почалося ще тоді, коли вчений-математик Альгазена з Басри виявив перевернуті зображення на білих стінах затемнених кімнат і наметів, поставлених на берегах Перської затоки – зображення проходило через невеликий круглий отвір в стіні, у відкритому запоні намету. Так і появилася камера-обскура – попередниця сучасної фотографії. Але перше повноцінне фото «вид з вікна», отримано за допомогою тої ж камери-обскури на олов’яній платівці, покритій тонким шаром асфальту, було отримане завдяки французу Жозефу Нісефору Ньєпсу у 1826 році.
Наразі закінчимо з невеличкою довідкою і поговоримо про еволюцію фотографії як мистецтва. Колись фотограф міг годинами сидіти в щільно зачиненій кімнаті, без жодного промінчика світла і проявляти плівку. Славнозвісна червона лампа була свідком всіх тих складних махінацій проведених перед тим як показати друзям свіже фото. Робота клопітка, довга, зате результат неймовірно тішив фотолюбителів – акуратний знімок щасливих моментів з життя, спочатку чорно-білий, а згодом і кольоровий.
Згодом прийшов час плівкових фотоапаратів: люди з мильничками – mainstream тих часів, а хто не хотів отримати хороші фотографії без особливих зусиль, тобто не сидячи в темній кімнаті і не псуючи зір. Бажаючих було багато, але не так щоб аж в черги ставали, адже далеко не кожен міг собі це дозволити, та й фотографувати добре не всі вміли.
Ера цифрових фотоапаратів вже значно ближча моїм сучасникам. З’явилася змогу не лише робити якісні кольорові фотографії, а й переносити їх на електронний носій, редагувати в комп’ютері, додавати нових відтінків та барв. Проте емоції залишилися ті ж.
Мінус розвитку фотомистецтва в одному: надто багато псевдо фотографів розвелося. Якби ж то вони всі могли передати людські емоції по-особливому, а так лише кадрики переводять. Суцільне аматорство. Як стверджує моя подруга-фотограф Марта: «Фотографія – річ складна і містична. Часом краще не мати фото узагалі, ніж мати невдале». Справді, перш ніж натиснути і зробити знімок, краще переконатися, що ракурс вдалий і портрет вашого друга не буде розмити або букет квітів на день народження не закриватиме обличчя іменинника. Одним словом, дрібні, проте від того не менш важливі речі.
Все ж переглядаючи старі чорно-білі фотографії моєї бабусі та свої кольорові я задумалася: які ж з них володіють більшою емоційністю. Стосовно цього Марта, яка до речі дуже любить свій старенький «Зеніт» сказала: «На мою думку, більшою правдивістю і чуттєвістю володіють плівкові чорно-білі фотографії. Вони дають ту глибину, яку не дасть жодна цифра. З іншого боку – цифрові світлини чудово передають колір, а сучасна оптика дає можливість творити чудеса із зображенням.» Що ж, як то кажуть: «На запах і смак товариш не всяк!». Цифрове фото дозволяє відразу побачити зображення і зрозуміти власні помилки, а також сучасні програми дають можливість без проблем швидко отримати знімок на руки.
Що б ми зараз не говорили, кожен обере собі фотоапарат відповідно до власних смаків та уподобань. Головне – пам’ятати, що роблячи фотографію, ви повинні не просто витрати кадрик чи закарбувати один із багатьох моментів, а передати ту емоцію, про яку згодом зможете розказати своїм дітям та внукам цілу історію. Історію власного фото, через призму прожитих років.
Автор: Марія Глушко