А Осінь танцює фламенко….

ОСІНЬ – це слово лякає багатьох. Одним своїм звучанням воно приглушує думки, навіює легкий підсвідомий смуток. З дерев опадає втомлене листя,  падає на асфальт і шарудить під ногами перехожих. Краплі дощу розбиваються об підвіконня і міріадами краплинок розлітаються по світу. Осінь асоціюється з відмиранням, з кінцем колишніх сонячних днів  та з початком чогось нового, може невеселого.

Давайте на хвильку заплющимо очі і уявимо собі Осінь.

Вона видається мені ще нестарою чорнокосою жінкою. Наприкінці літа Осінь поволі прокидається від довгого сну, що не подарував насолоду, а лише втомив. Жінка розправляє свою довгу до п’ят вишивану спідницю і шукає поміж травою блискучі кастаньєти. Осінь любить танцювати іспанські танки. Це стиль її життя. Літо надто потужне силою свого сонячного позитиву і Осені важко боротися з цим.  Пора року з дитинства не знала радості, лише самотня насолода від запального танцю була стилем її життя.

Зібравшись з силами, Осінь починає танцювати свій ритуальний танок. У неї немає взуття, босою, ця дивачка, здається собі більш щирою, взуття тільки сповільнює темп, збиває внутрішній ритм. Обвішана різнобарвним листям вона заводить жваві ритми фламенко і з-під її кастаньєт вириваються потоки дощів, пелена туманів і темні вечори непереборного смутку. Літо поволі тьм’яніє, починає захлинатися у холодних вітрах і у білявій поволоці туманів. Тим часом фея мороку витягає мініатюрне віяло і  – хмари стають все похмурішими, а сонце поволі забуває дорогу до горизонту. Та Осінь тільки прискорюється і раптом випадає перший сніг. Мокрі, ліниві від довгих  сновидінь красуні-сніжинки не хочуть кружляти надто довго і дуже скоро, торкаючись асфальту, розливаються сріблястими крижаними калюжами.

Потім настає кульмінація – і зима змагається у вправності з Осінню. Укрита вишуканим льодяним хутром, із довгим русявим волоссям і рожевими щічками вона здається молодшою за втомлену довгим танцем Осінь. Грайливо, із певною погордою, Зима виходить на танцювальну арену. Повільно, немов знехотя робить свої па – лиш для того, щоб приспати увагу суперниці.  Зима не вміє танювати фламенко, надає перевагу балету. Вона кружляє навколо вибитої із сил Осені. Поволі до болю втомлена із пошкодженим вже віялом Осінь повільно розчиняється у повітрі, немов дрібочка цукру у горнятку чаю. Тим часом зима прибавляє  запалу і під час танцю розкурює трубку – теплий білий дим поглинає все навколо. Це перші хурделиці вкривають білими діамантами різнокольорове листя і червоні кетяги калини.

Ось так мені уявляються ці дві пори року. Вони однаково прекрасні і однаково нещасні. Кожного року змагаються між собою, знаючи одне: “Тут не буде переможців”. Вони заручники одного великого задуму. Може Осені не хочеться вже боротись? Може вона хотіла би мати затишну хатинку посеред лісу і прохолодними вечорами сидіти під теплою коврою і пити чай з пакетика. А ще  слухати легкий англійський рок і посміхатися рутинному плину власних днів?  Адже у цьому також є своя неповторна краса спокою.

Автор: Оксана Бабенко

ФОТО зроблені Владиславом Положаєм